ТЕМА 13. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

КЛАСИФІКАЦІЯ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ
13.2. ПОХОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ
13.3. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ

ТА СПЕЦИФІКА ДІЯЛЬНОСТІ ОКРЕМИХ ВИДІВ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ
13.4. ПАСИВНІ ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ
13.5. АКТИВНІ ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ
13.6. РОЗРАХУНКОВО-КАСОВЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ КЛІЄНТІВ
13.7. БАНКІВСЬКІ ПОСЛУГИ
13.8. СТАБІЛЬНІСТЬ БАНКІВ І МЕХАНІЗМ ЇЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Лекції – 6 годин
Практичні
заняття – 6 годин

до законодавства України це кредитні установи, що в сукупності здійснюють

розрахунково-касове обслуговування клієнтів, залучають депозити та надають кредити.

Комерційним банкам в Україні забороняється вести діяльність у сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також діяльністю з усіх видів страхування.

таких операцій:
фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників капіталів,

що інвестуються;
випуск платіжних документів та інших цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, акцій, сертифікатів, облігацій тощо);
купівля, продаж і зберігання державних цінних паперів, а також цінних паперів інших емітентів;
видача доручень, гарантій та інших зобов’язань за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;
касове виконання державного бюджету;
придбання права вимоги з постачання товарів і надання послуг, прийняття ризиків виконання таких вимог та їх інкасування (факторинг);
купівля у підприємств і громадян та продаж їм іноземної валюти;
купівля і продаж у держави і за кордоном дорогоцінних металів, природних дорогоцінних каменів, а також виробів з них;
довірчі операції (залучення і розміщення коштів; управління цінними паперами тощо) за дорученням клієнтів;
надання консультативних та інших послуг, пов’язаних із банківською та іншою комерційною і господарською діяльністю.

створеним і набуває статусу юридичної особи з моменту його реєстрації

в Національному банку України.
Учасниками банку можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів.
Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь (10% і більше статутного капіталу), об’єднання громадян, релігійні та благодійні організації.

комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків, а банку

з участю іноземного капіталу — Правління НБУ.

Організація комерційного банку, крім реєстрації, передбачає ліцензування банківської діяльності.
Організаційна структура та управління комерційним банком визначається функціональними підрозділами і службами та керівними органами.

є:
Ощадні;
Інвестиційні;
іпотечні.

яких банки формують свої грошові ресурси для проведення кредитних, інвестиційних

та інших активних операцій.

Ресурси комерційних банків — це сукупність грошових коштів, що перебувають у його розпорядженні і використовуються для виконання певних операцій.
Їх поділяють на
власні, залучені і позичені.

та інші фонди, які створюються для забезпечення фінансової сталості, комерційної

і господарської діяльності банку, а також нерозподілений прибуток поточного і минулого років.

Власний капітал комерційного банку виконує в основному захисну функцію — страхування інтересів вкладників і кредиторів, а також покриття поточних збитків від банківської діяльності.

Власний капітал комерційного банку поділяється на основний і додатковий.

До основного капіталу відносять статутний
і резервний фонди, а також нерозподілений
прибуток минулих років.

Додатковий капітал складається із
загальних резервів за активними
операціями і поточних доходів.

інших рахунках банківських клієнтів, які розміщуються в активи з метою

отримання прибутку чи забезпечення ліквідності банку.

Залучені кошти банків поділяються на депозитні й недепозитні.
Депозити бувають до запитання і строкові.

Однією з форм строкових вкладів є сертифікати.
Сертифікат — це цінний папір, що може використовуватися його власником як платіжний засіб і мати обіг на фондовому ринку.
Сертифікати бувають депозитні та ощадні.
Депозитні сертифікати надаються юридичним, а ощадні — фізичним особам.

грошовому ринку, які залучаються у формі міжбанківських кредитів і кредитів

центрального банку (НБУ), операцій з цінними паперами на вторинному фондовому ринку, а також позик на ринку євродоларів.

Необхідно відрізняти кошти, що мобілізовані комерційним банком за допомогою облігацій, від внесків і депозитів.
Якщо перші називаються в банківській практиці позиковими або позиченими, то другі — залученими.

НБУ застосовує механізм рефінансування комерційних банків через операції РЕПО та

ломбардне кредитування під заставу облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) та стабілізаційних кредитів.

лімітів, установлених на квартал НБУ для своїх регіональних управлінь.
Операції РЕПО

— це операції з цінними паперами, для здійснення яких укладається єдина генеральна угода між учасниками ринку (НБУ і комерційними банками) про продаж-купівлю державних цінних паперів на певний строк із зобов’язанням зворотного продажу-купівлі у визначений термін або на вимогу однієї зі сторін за заздалегідь обумовленою ціною.

Використання НБУ державних цінних паперів для операцій РЕПО здійснюється через «пряме РЕПО» — купівлю у комерційного банку державних цінних паперів та «зворотне РЕПО» — обов’язковий продаж державних цінних паперів.

із розміщенням і використанням власного капіталу, залучених і позичених коштів

для одержання прибутку при раціональному розподілі ризиків за окремими видами операцій і підтриманні ліквідності.

Активні операції банків поділяються на
кредитні та інвестиційні.

і погашенням банківських позичок.
Кредити видаються тільки в межах наявних

ресурсів, які має банк.
Про кожний випадок надання позичальнику кредиту в розмірі,
що перевищує 10% власного капіталу (великі кредити),
комерційний банк повинен повідомити Національний банк України.

Сукупна заборгованість за кредитами, за врахованими
векселями та 100% суми позабалансових зобов’язань,
виданих одному позичальнику, не може перевищувати
25% власних коштів комерційного банку.

Загальний розмір кредитів, наданих банком усім
позичальникам, з урахуванням 100% позабалансових
зобов’язань банку, не може перевищувати восьмикратного
розміру власних коштів банку.

банку, відділення, філії) і оформлятися протоколом.
Банки не можуть надавати кредити:

- на покриття збитків господарської діяльності позичальника;
- на формування та збільшення статутного фонду клієнта, на внесення клієнтом платежів у бюджет і позабюджетні фонди (за винятком кредитування за контокорентним рахунком);
- підприємствам, проти яких порушено справу про банкрутство;
- підприємствам, у контрактах яких не передбачено страхування можливих втрат від непоставок товарно-матеріальних цінностей;
- підприємствам, які мають прострочену заборгованість за раніше отриманими позиками і несплаченими процентами.

завжди повинен дотримуватися при проведенні банком позичкової операції.
Тому оцінка

якості потенційного позичальника є одним з важливих етапів процесу кредитування.
При цьому найважливіше значення має встановлення обґрунтованості кредиту.

Одним з елементів оцінки кредитоспроможності є оцінка персональних якостей потенційного позичальника.

первинні і вторинні.
Для фінансово стабільних позичальників цілком достатньо первинного джерела

погашення позички у вигляді доходів позичальника.
В більшості випадків банки змушені застосовувати вторинні (додаткові) джерела у формі захисту від кредитного ризику, тобто вимагати від позичальників певного забезпечення.

Згідно з чинним в Україні законодавством банки можуть використовувати такі форми забезпечення позичок: застава, гарантія, перевідступлення (цесія) на користь банку вимог і рахунків до третьої особи, іпотека, страхова угода (поліс).

(державних, колективних і приватних) на відносно тривалий період часу.

Інвестиційні

цінні папери — це боргові зобов’язання у вигляді акцій, облігацій, векселів, сертифікатів тощо.

фінансові можливості емітента зменшуються настільки, що він буде не в

змозі виконувати свої фінансові зобов’язання.

Фінансовий ризик випливає з того, що у зв’язку з змінами на ринку цінних паперів привабливість деяких цінних паперів може бути частково втрачена, тому їх продаж стане можливим лише з великою знижкою.

Процентний ризик пов’язаний з фіксацією процента за облігаціями в момент їх випуску в обіг при вільному коливанні ринкових ставок.

готівки та в безготівковій формі.

Безготівкові розрахунки здійснюються на основі письмових

розрахунково-грошових документів:
- платіжних доручень;
- чеків;
- акредитивів;
- вимог-доручень;
- платіжних вимог;
- інкасових доручень;
- векселів.

них готівкові кошти та зараховують їх на відповідні рахунки, видають

із цих рахунків готівкові кошти клієнтам за їх вимогою на відповідні цілі.

Установи комерційних банків задовольняють потреби своїх клієнтів у готівці передусім за рахунок готівки, що надходить у касу від клієнтів.
Якщо установа банку не в змозі забезпечити потребу клієнтів у готівці, вона складає заявку на підкріплення каси та надсилає її до регіонального управління Національного банку.

Установи комерційного банку, що мають надлишок готівкових коштів у касі, можуть продати його установі НБУ або іншим банкам

замовлення клієнтів, які не пов’язані із залученням додаткових ресурсів.
Основною

формою оплати банківських послуг є комісії.

До ліцензованих банківських послуг належать такі, надання яких потребує ліцензії Національного банку України.

Чистими називаються послуги, що не несуть будь-якого ризику для активів банку, крім ризику операційних помилок.

Сурогатними називаються послуги, кінцевий результат від здійснення яких може вплинути на активи банку, хоч на момент надання послуги такого впливу не відбувається.

клієнта плату у вигляді комісії, а сам не сплачує ніяких

комісій при їх наданні.

До спредових відносять послуги, чисті доходи від яких формуються як різниця між комісією, отриманою від клієнта, та комісією, сплаченою при організації даної послуги.

Трастові послуги засновані на довірчих правовідносинах, коли одна особа — засновник — передає своє майно у розпорядження іншої особи — довірительному власнику, для управління в інтересах третьої особи — бенефіціара.