Тема 4. Стилістична диференціація українськомовної лексики

омонімії.
4. Використання синонімів різних стилях мови.
5. Стилістичне використання антонімів.
6. Лексика

іншомовного походження в стилістичному плані.
7. Номінативні та стилістичні функції неологізмів
8. Терміни в різних стилях мови.

дощ, повінь, посуха; назви рослин і тварин: верба, дуб, тополя,

явір, яблуня, жито, овес, пшениця; жайворонок, куріпка, курка, одуд, ведмідь, корова, собака; назви органів людського тіла: голова, нога, око, рука, язик; назви будівель та їх частин: будинок, церква, вікно, двері, дах, склепіння, стеля, підлога; назви дій і станів, місця, часу, простору: ходити, робити, носити, жити, спати, шукати; там, тут, сьогодні, вчора, далеко, близько тощо.

розуміти (нейтральне).усвідомлювати (книжне), кумекати (розмовне); піти (нейтральне), вирушити (книжно-офіційне), ушитися

(просторічне); збори (нейтральне), збіговисько (зневажливе); високий (про чоловіка — нейтральне), довготелесий (розмовне).
Переносні значення переважають у художньому й публіцистичному стилях. Широко представлена група слів з переносним значенням для оцінної характеристики людей у розмовному мовленні. Оцінка може бути як позитивна (бджілка, голуб, ластівка, соловейко, сокіл), так і негативна (гадюка, корова, свиня, коза, собака, цап, баран).

що її нащадок людиною піде між людьми, а він виріс

і свинякою втерся в життя” (Григорій Тютюнник);
“Не козак ти, не лицар! Ти гадюка, злодій ти!” (С. Васильченко); “Ненечко, ластівочко! Я ж у вас люба дитина”
(М. Кропивницький).

Багатозначне слово тут може виконувати стилістичну функцію не тільки залежно

від інших слів, а й з огляду на волю автора.
Коливання значення того чи того слова, від конкретного до загального і навпаки, дає широкий простір для створення різних стилістичних ефектів.
“Мене спиняє біла піна гречок, запашна, легка, наче збита крилами бджіл” (М. Коцюбинський);
“Орлині крила чуєш за плечима, Самі ж кайданами прикуті до землі” (Леся Українка);
“Все вище, вище й вище я здіймався на крилах мрій”
(Леся Українка).

склад, але відмінні значенням.
Травлений — оброблений або виготовлений шляхом

травлення (малюнки, візерунки тощо) і травлений — засвоєний у процесі травлення (про їжу); стигнути — дозрівати і стигнути — холонути; боронити — захищати і боронити — перешкоджати.

“біля, поряд” та опута “ім’я”) — слова, близькі за звучанням,

але різні за значенням: нагода — пригода, дефектний — дефективний, декваліфікація — дискваліфікація. Не всі слова, схожі за звучанням, можна вважати паронімами.
До паронімічних належать тільки ті, що мають невелику відмінність у вимові. Інколи в паронімів є спільна морфема: уява — уявлення, мова — мовлення. Семантичні зв’язки між паронімами можуть бути синонімічні (тяжкий — важкий), антонімічні (емігрант — іммігрант); вони можуть бути пов’язані певною семантичною близькістю (дипломник — дипломант), належати до однієї тематичної групи (калина —малина).

не тільки лексичну (любий, милий), а й синтаксичну (радіти з

чого, радіти від чого), морфологічну (на блакитному небі, на блакитнім небі), словотвірну (походив, попоходив), фразеологічну (бере, бере вовк, та й вовка візьмуть; і на жалку кропиву мороз буває).
І якщо в синоніміці найяскравіше виявляється багатство мови, то глибоке знання синонімічних можливостей і вправність у користуванні ними є одним із найважливіших показників майстерності письменника, журналіста, взагалі людини, чия творчість якимось чином пов’язана з мовою.

що називають протилежні за змістом поняття.
При визначенні антонімічності слів

обов’язковою умовою є логіко-семантична співвіднесеність позначуваних ними понять. Адже в антонімічні стосунки вступають лише ті слова, які співвідносяться за змістом на основі протилежності. Сюди належать слова, що позначають якості (привабливий — неприємний, гарний — поганий), почуття (дружба — ворожнеча), простір, час (схід — захід, віддаленість — близькість, минулий — майбутній), різноманітні дії й стани (розкошувати — бідувати, радіти—журитися). В антонімічних стосунках слова можуть перебувати й тоді, коли одне з них є нейтральною назвою, а друге — емоційно забарвленою: хлопець — тюхтій, новий (міністр) — новоспечений (міністр).

періоди її існування входили й слова з інших мов. Слова

іншомовного походження становлять тепер приблизно десять відсотків лексичного складу нашої мови.
З-поміж них виділяємо інтернаціоналізми, запозичення і власне іншомовні слова.
Інтернаціоналізми — це слова, що вживаються в багатьох неблизькоспоріднених мовах і водночас зберігають спільність семантики та фонетико-морфологічної будови, переважають у сфері понять із галузі культури, науки, політики, мистецтва; як правило, не мають відповідників у мові поширення: бібліотека, музика, театр, еволюція, радіо, телефон, лірика, каталіз, синтагма, синус.

— нові слова, словоспо­лучення, фразеологізми, що з’являються в мові. Виникнення

неологізмів спричинене потребою давати назви новим предметам, явищам, поняттям, які постають унаслідок безперервного розвитку економіки, науки, культури, в результаті розширення й поглиблення зв’язків з іншими народами та держа­вами.
Особливо активно поповнюються новими словами сучасні науково-технічні термінологічні системи: біоніка, біонавт, гідропоніка, генотип, комп’ютер, летилан (антимікробна речовина), інтерферон, океанолог тощо.

вислову: “3 тими, хто не вміє скинути темні окуляри вболівальника,

подивитися на речі пильним, тверезим і об’єктивним поглядом, страждає на києвофобію, особливого бажання дискутувати немає” (газ;), “Київ, нівроку, розбудовується, аж гай гуде. Зокрема моїм рідним Печерськом, від “панських” Липок до “людського” Печерського мосту, вже ні проїхати ні пройти. Енергійно розбиті велетенські котловани викликають химерні асоціації чи то з романом Платонова, чи з кратерами на поверхні Місяця. Ситуація упікантнюється дощовитим літом, отже, човгаючи до метро по кісточки в багнюці, мимоволі пригадуєш епоху чунів і калош. Зрозуміло, краса вимагає жертв. Перетерпимо, чого там, — і не таке доводилося терпіти!” (О. Забужко).

яке означає “сукупність термінів з усіх галузей знання”, а також

є назвою розділу лексикології, що вивчає терміни пев­ної мови.
У словниковому складі української літературної мови термінологічна лексика посідає велике місце. Невпинний розвиток науки й техніки, дослідження в різних галузях знання, міжнародна співпраця вчених, митців, діячів суспільно-політичного напряму, технічне й комерційне співробітництво та інші форми стосунків між народами й державами спричинюють проникнення термінології майже в усі сфери людської діяльності.
Нові поняття, що постають у науці, вимагають нових слів для називання. Тепер у розвинених мовах близько 90 відсотків нової лексики становлять науково-технічні терміни.

кібернетика, ядерна фізика, біохімія, комп’ютерна техніка тощо.
Термін повинен бути

однозначним у межах однієї термінологічної системи, оскільки полісемія в цій сфері призводить до плутанини.
Багатозначні одиниці в різних термінологічних системах треба вважати омонімами: деривація (лат. “відведення, утворення”) використовується в мовознавчій науці і означає “творення слів” і у військовій справі — “відхилення кулі від лінії прицілювання”; морфологія — розділ мовознавства, що вивчає будову слова (лінгв.) і наука про закономірності формотворення тваринних і рослинних ор­ганізмів (біол.).
Синонімія в термінології — небажане явище, але синоніми й у цьому розряді лексики є.