Трагедія в Старобільску

польського офіцера під час ексгумації у Харкові в 1995 році 

області  в місті Старобільську на території жіночого монастиря «Всіх скорботних радостей»
Створений 19 вересня

1939  року за наказом Народного комісара внутрішніх справ СРСР № 0308 у складі Управління у справах військовополонених та інтернованих (УПВІ) при НКВД СРСР в числі 8 організованих таборів для утриманняпольських військовополонених Начальником табору був призначений капітан держбезпеки А. Г. Бережков, який раніше працював в системі Головного керування таборів (ГУЛАГу)[
У таборі містився офіцерський склад на 4000 осіб. За даними «Записки» голови  КДБ О. Н. Шелепіна(1959), 3820 військовополонених табору було розстріляно в 1940 р.

собаками та повели розмоклим снігом, убогими міськими вулицями, серед бідних

міських будинків та критих соломою мазанок. Вискочив якийсь хлопчик, швидко передав нам кавуна та втік… Більшість прибулих розмістили в монастирських будівлях на території майбутнього табору, а частину, яку туди не вдалося заштовхати (був серед них і я), — в якійсь установі або в тюрмі в центрі міста. Там утримували нас — кілька сотень — в огородженому цегляним парканом дворі, чотирьох маленьких флігельках і на великому подвір'ї для возів, де валялися обривки брудного паперу, книг і журналів зі ​​знищеної бібліотеки. В одній із цегляних стін, що оточували цей двір, була вибита кулями вм'ятина на рівні голови людини, що стоїть. Нам розповідали, що саме на цьому місці в 1917 році розстрілювали буржуїв; таку ж вм'ятину я бачив в кладці стіни, що оточувала Старобільський монастир. Там, за чутками, розстрілювали черниць жіночого монастиря.

встановлено за номером записки) народний комісар внутрішніх справ Л. Берія Політбюро:
У

таборах для військовополонених НКВС СРСР й у в'язницях західних областей України й Білорусі на сьогодні утримується велика кількість колишніх офіцерів польської армії, що були працівниками польської поліції й розвідувальних органів, членів польських націоналістичних контрреволюційних партій, учасників розкритих контрреволюційних повстанських організацій, перебіжчиків й ін. Всі вони є заклятими ворогами радянської влади, сповненими ненависті до радянського ладу. <...> У таборах для військовополонених утримується всього (не враховуючи солдатів та унтер-офіцерського складу) 14736 колишніх офіцерів, чиновників, поміщиків, поліцейських, жандармів, тюремників, осадників і розвідників, за національністю понад 97 % - поляки. <...> Виходячи з того, що всі вони є закоренілими, непоправними ворогами радянської влади, НКВС СРСР вважає за необхідне: <...> Справи військовополонених, що перебувають у таборах — 14 700 осіб колишніх польських офіцерів, чиновників, поміщиків, поліцейських, розвідників, жандармів, осадників і тюремників, а також справи арештованих із західних областей України й Білорусі в кількості 11 000 осіб членів різних к-р шпигунських і диверсійних організацій, колишніх поміщиків, фабрикантів, колишніх польських офіцерів, чиновників й перебіжчиків — розглянути в особливому порядку, із застосуванням до них вищої міри покарання — розтрілу.

у Москву відправили телеграму: «Операция по разгрузке лагерей закончена»

польських полонених, була результатом війни, розв'язаної проти Польщі двома тоталітарними

державами — нацистською Німеччиною, яка напала на Польщу 1 вересня 1939 р., і Радянським Союзом, який згідно із союзницькими зобов'язаннями, закріпленими в пакті Молотова—Ріббентропа, 17 вересня розпочав "визвольний похід" на землі Західної України і Західної Білорусі. Радянські війська вдарили в спину полякам, котрі героїчно чинили опір нацистам. Близько 300 тис. польських солдатів і офіцерів опинилися на території анексованих областей у безвихідній ситуації. Майже 170 тис. польських вояків або повернулися додому, або, сподіваючись продовжити боротьбу з Німеччиною, перетнули кордони Литви, Угорщини і Румунії, а вже звідти рушили на захід.