Вихід України з лав СРСР

в березні 1985 року на посаду керівника партії і держави

обрано Михайла Горбачова. Саме за його ініціативою розпочалася перебудова в СРСР (з квітня 1985 року). Перебудова мала охопити п'ять провідних сфер життєдіяльності суспільства:

• економіку (перехід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних);
• внутрішню політику (демократизація суспільного життя та народовладдя);
• зовнішню політику (припинення «холодної війни» та побудова спільноєвропейського дому);
• соціальну сферу (поліпшення матеріального та культурного добробуту населення);
• ідеологію (ліквідація цензури; гласність, вільне виявлення думки громадян).

13 .02.1984 — 10 .03.1985

15.03.1990 — 25.12.1991

мала чотири етапи:
1 етап - березень 1985 року - січень

1987 року — перебудова здійснюється під гаслом «більше соціалізму»;

2 етап - 1987-1988 pp. — основний лейтмотив — «більше демократії»;

3 етап - 1989-1990 pp. — розмежування й розкол у таборі провідників перебудови;

1985-1987 pp. в Україні не було значних політичних сил у

вигляді громадських об'єднань та народних фронтів, які виникли в Прибалтиці та Росії. На тлі загального розвалу ситуація в Україні залишилася відносно стабільною.

Був ще один важливий суб'єктивний чинник. Гласність у союзних республіках почалася з гострої критики перших партійних керівників і партноменклатур різного рангу. В. Щербицький, який 17 років очолював Компартію України, залишався ортодоксальним комуністом і перетворився на одного з основних опонентів М. Горбачова. Преса називала Україну «заповідником застою».

трагедія XX ст., сприяла пожвавленню суспільно-політичного руху в республіці. 13

листопада 1988 року в Києві відбувся перший за роки радянської влади масовий мітинг (20 тис. учасників), присвячений екологічним проблемам. Крім розгляду питань екологи, на мітингу гостро критикували посадових осіб, винних у Чорнобильській трагедії та її наслідках.

Аварія на Чорнобильській АЕС

з економічними питаннями гостро ставили й політичні питання — висловлювали

недовіру номенклатурі та чиновникам-бюрократам.

У вересні 1989 року В. Щербицький залишив пост першого секретаря ЦК КПУ, а цю посаду зайняв В. Івашко.

28.09.1989 — 22.06.1990

В умовах різкого загострення соціально-економічної кризи, зростання цін і невпинного погіршення життєвого рівня населення навесні 1990 року відбулися перші демократичні вибори до Верховної Ради, які посилили розшарування політичних сил.

У вересні 1989 року виникла масова політична організація — Рух (Народний рух України за перебудову). Одна за одною створюються політичні партії України (Українська республіканська партія, Демократична партія України, Партія зелених, Партія демократичного відродження України та ін.).

ньому України. Політика перебудови М. Горбачова зазнала краху через:
відсутність чіткої

стратегії перебудовних процесів і пов’язані з цим серйозні помилки в зовнішній і внутрішній політиці;

поразку СРСР в ідеологічному й психологічному протистоянні із Заходом; відсутність надійної президентської команди М. Горбачова, нерішучість і непослідовність у проведенні основних політичних і економічних реформ;

шалений опір перебудові старого партійно-державного апарату; конфлікт між тоталітарною системою і прагненням народів СРСР до демократії й національного самовизначення.

У цих умовах союзні республіки під тиском обставин (економічного та політичного хаосу, зубожіння народу, насування непередбачуваних соціальних катаклізмів) змушені були все більше брати під контроль власну економіку, ідучи на встановлення прямих міжреспубліканських зв'язків без посередництва Москви. Центр виявився непотрібним. Це спричинило передумови для розпаду Радянського Союзу. У Прибалтиці, на Закавказзі, в Україні, Росії та інших регіонах іде процес формування громадсько-політичних рухів, опозиційних до Кремля.

Української РСР абсолютною більшістю голосів прийняла «Декларацію про державний суверенітет

України», яка стала передвісником незалежності нашої держави.
Декларація має десять розділів:
• самовизначення української нації;
• народовладдя;
• державна влада;
• громадянство Української РСР;
• територіальне верховенство;
• економічна самостійність;
• екологічна безпека;
• культурний розвиток;
• зовнішня і внутрішня безпека;
• міжнародні відносини. Історичне значення Декларації передусім у тому, що в ній сформульовано основний принцип державотворчих процесів: «Українська РСР самостійна у вирішенні будь-яких питань свого життя».