Презентация на тему І на Хортиці,і скрізь був… Т. Шевченко Шевченко і Запоріжжя

І на Хортиці ,і скрізь був…
Т. Шевченко

Шевченко і Запоріжжя

Світ постав зі Слова, і Україна повстала зі Слова,і Слово те було в Шевченка. Слово великої, непогасної любові до України. Ми говоримо – Україна –і перед нами постає образ її сина Шевченка. Ми говоримо – Шевченко – і перед нами постає образ України. Бо ці два поняття не розривні.

Якщо плоть Шевченкова народжена
кріпачкою в Моринцях на Черкащині,
то його дух народжений і виплеканий
Хортицькою свободою, запорозькою демократичністю,
непокорою та болестями народного лицарства.
Д. Павличко

Сьогодні ми обговоримо один із періодів життя поета – перший приїзд на Україну, зокрема на Запоріжжя. Справді тема «Шевченко і Запоріжжя» - грандіозна, неосяжна, незглибима, і… малодосліджена. Останнє не може не дивувати, адже кожен рядок, кожне слово, і навіть літера осінені любов`ю до «Запоріжжя людославного». Невже дослідники не чули потужного голосу «запорозства» в його віршах і поемах? На думку запорізького письменника П.П. Ребра, саме Запоріжжя «виховало» і надихнуло геніального українського співця. Саме на запорізькому ґрунті вибуяв і розцвів його дивовижний поетичний сад.

Численні публікації Петро Ребро присвятив темі «Шевченко і Запоріжжя». Він уважно простежив родовід Тараса і його козацьке коріння, дослідив запорізькі мотиви у творчості поета, описав подорож молодого Шевченка на острів Хортицю, зворушливо розповів про долю одного з примірників «Кобзаря», поділився враженням від всенародного Шевченківського свята літератури і мистецтв, що відбулося на Запоріжжі 9-11 березня 1987 року.

Дослідник козаччини Д. Яворницький
до 50-річчя з дня смерті поета, написав розвідку «Запорожцы в поэзии Т.Г. Шевченко». У ній видатний історик про значення Запорожжя в житті та творчості Великого Кобзаря говорив так: «при одном воспоминании о запорожцах поэт сразу оживал и как бы расправлял на высоком челе своем все морщины свои, подобно тому, как оживает и чувствует в себе духовное веселие истинный, благочестивый христианин в Великдень, во время разговения святою паскою».

Справді, «для поета все миле, все любо і все дорого в Запоріжжі». Родовідне дерево Шевченка нам майже не відомо. Про козацьке походження поета не має і слова ні у відомій біографії Л.Хінікулова «Шевченко», ні у ґрунтовній монографії літературознавця Кирилюка «Т.Шевченко».

Спробу заповнити «білу пляму» в родоводі Шевченка зробив його правнук – Дмитро Красицький та правнучка Людмила Красицька: у вересні-листопаді 1987 року вони опублікували повідомлення, побудоване на маловідомих архівних матеріалах, « Гілки Шевченківського роду».
Автори свідчать:Шевченки - рід у Кирилівці давній. Коріння його сягає у XVIII століття…розповідають про кирилівського юнака Івана, який разом з іншими подався на Січ і став козаком. Повернувшись додому Іван одружився і ,«підробляв ремеслом, якого навчився ще на Запоріжжі,- шив людям чоботи. І за це , як було тоді за звичаєм, одержав на селі прізвище Швець. Так виникло в родині предків Шевченка прізвище ,якому з часом судилося у дещо трансформованому вигляді уславити свій рід». Так це чи не так, але достеменно відомо , що обидва діди Шевченка – Яким Бойко та Іван Шевченко – мають козацьке походження.

Поет сам шукав його корені, докопувався до джерел. Не випадково половину його бібліотеки складали книги з історії України, запорозького козацтва. Саме вони наснажували поета. Приятелі не рідко називали Шевченка козаком, отаманом, гетьманом (особливо в листах). Насправді ж Шевченко був родом козак, а духом – запорожець. Душа поета, за його висловом, «душа щира козацького роду». Вона проміниться в кожному рядку «Кобзаря», бо «щирі сльози козацькії в серці запеклися

Ім`я Т.Г. Шевченка , його творчість нерозривно пов’язані з нашим краєм, де Кобзарева муза припала до чистих джерел національної історії і народної героїки, де Хортицькі граніти стоять на сторожі нашого духовного безсмертя.
Ще до зустрічі з Хортицею поет володів значним історичним матеріалом, багато знав про морські походи запорожців, про славетні битви з польською шляхтою, про боротьбу проти турецько-татарської агресії. Запорозька Січ сприймалася ним як осередок волі, центр національно-визвольної боротьби. Свої знання Шевченко черпав з кращих історичних праць свого часу – І. Срезневського «Запорожская старина», козацьких літописів С.Величка, Г. Грабянки, М. Коржа, Самовидця та ін.
Про це свідчить історична зрілість його поем «Гайдамаки»і «Гамалія», які були написані до першої подорожі на Україну.

В історико-героїчній поемі «Гайдамаки» поет вперше створив образ Хортиці.
«Грай, кобзарю, лий шинкарю!» -
Козаки гукали.
Шинкар, знає, наливає
І не схаменеться,
Кобзар вшкварив, а козаки –
Аж Хортиця гнеться –
Метелиці та гопака
Гуртом оддирають…»
В десятках його творів оспівується Запорожжя, Запорозька Січ і Хортиця. Вся творчість Кобзаря пройнята болісною пам`яттю минулої запорозької слави.

З існуючих біографій Кобзаря відомо, що він відвідав острів у липні – серпні 1843р. під час своєї першої подорожі Україною. Це була омріяна й вистраждана мандрівка молодого Тараса на рідну Україну після багатьох років розлуки з нею.
У вірші «Не хочу я женитися» поет устами козака говорить про свою давню мрію…
«Піду я одружуся
З моїм вірним другом
З славним військом запорозьким
Та з Великим Лугом.
На Хортиці у матері
Буду добре жити…»

Побачене і почуте на Запоріжжі надзвичайно вразило поета . Зустріч із запорозькою дійсністю, яка так контрастувала з мріями поета, потрясла і мала виключне значення у формуванні революційно – демократичних поглядів Т. Шевченка. Не випадково І.Франко його поезію цього періоду вважає суцільно політичною. Образно кажучи, Хортиця стала горнилом духовного меча українського Прометея.
За переказами відомо, що він зупинився в с. Вознесенівка (зараз територія м. Запоріжжя) у сім`ї Прокопа Булата, де прожив близько двох тижнів. Ночував під старою грушею. За цей час він, користуючись послугами сина Прокопа Булата Романа, кілька разів на човні перепливав Дніпро, щоб дістатися острова , який обійшов по колу. Ходив стежками легендарної Хортиці, оглядав залишки козацьких укріплень, поміж похиленими хрестами козацького кладовища, зарослого бур`яном, був зачарований красою порогів і круч великого Славутича. І, як свідчать дослідники його творчості, у селі Вознесенівці, читав селянам свою поему «Катерина».Були записані спогади старожила Вовниги Власа Сербіченка, який розказував, що одного разу йдучи до с. Нікольське , він зустрів Т. Г. Шевченка, який ходив вклонитися «Діду»(так називали Ненаситецький поріг).

У своєму листі до Я. Кухаренка, наказного отамана Чорноморського козачого війська, генерал – майора, українського письменника й етнографа Шевченко згадує свою минулорічну подорож Україною, зокрема Хортицю: «Був я торік на Україні – був у Межигорського спаса. І на Хортиці, скрізь був і все плакав, сплюндрували нашу Україну катової віри німота з москалями , щоб вони переказилися. Заходився оце, вернувшись в Пітер, гравірувати і іздавать в картинах остатки нашої України…». Над чим же плакав Великий Тарас? Його вразила Хортиця : чужоземні колоністи, користуючись пільгами, наданими царатом, жорстоко експлуатували селян, учорашніх козаків, а на могилах січовиків вирощували картоплю…В грудні 1845р. у своєму відомому творі «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє» поет з обуренням написав:
«І на Січі мудрий німець
Картопельку садить,
А ви її купуєте,
Їсте на здоров`я
Та хвалите Запорожжя.
А чиєю кров`ю
Ота земля напоєна,
Що картоплю родить,
Вам байдуже.
Аби добра була для городу.»

З Олександрівська Тарас Григорович поїхав далі по місцях запорозьких Січей.
Запорізький краєзнавець М. П. Шевельов у своїй книзі «Над синню буйного Славути…» пише, що напередодні 150-літнього ювілею Т. Г. Шевченка запорізький художник Микола Журович подарував обласному краєзнавчому музею Шевченкового «Кобзаря» випуску 1840р., який купив у лахмітника на Великому базарі. Він стверджував, що на титульному аркуші можна було розібрати дарчий надпис олівцем «Вчительці Катерині». Випитавши у перекупника адресу останньої володарки книги, приїхав до неї і вона розповіла , що «вчителька Катерина» - її рідна бабуся, служила у школі для дітей відставних військових колишньої Олександрівської фортеці. Збірка була подарована вчительці заїжджим художником, який «малював могили і церкви»- з вдячністю за те, що знайомила його з містом та околицями.

Що міг малювати Т.Шевченко у Олександрівську? Що його цікавило? У проханні до Петербурзького «Общества поощрения художников», обгрунтовуючи задум альбому «Живописная Украина», він обіцяв увічнити для нащадків «следы вековых потрясений, поэтические предания о доблестных подвигах предков и разнообразные красоты природы». Де ж поділися ці ескізи ? Марко Петрович пише: «Альбоми з етюдами та малюнками 1843 року були вилучені у Тараса Шевченка під час арешту на Дніпровській переправі у 1847 році. Якимось неймовірним шляхом вони потрапили перегодом до польського археолога і колекціонера Костянтина Свідзинського. Вже після його смерті Пантелеймон Куліш згадував : «Дивним і незбагненним явищем було б для якого-небудь малоросійського пана умираючий поляк, католик і аристократ, оточений такими речами, як мідні дошки з українськими сценами, гравірувані поетом Шевченком, як його дорожні альбоми, набуті з десятих рук за велику плату».

Про Шевченка писали запорізькі письменники:
Володимир Омельченко
Синові
Урочисто, на честь Кобзаря
Я назвав свого сина Тарасом.
….виростай же хорошим на вроду
Й чистим серцем. У добрий час!
Щоб козацькому славному роду
Та повік не було переводу,
Україну люби,
Як великий Тарас!

Петро Біба
поема «Чортомлицька ваза»

.. Тут Шевченка вітали поля
Й, побратавшись крізь час з козаками,
Січ наслухав Рєпін Ілля ,
Де могили Сіркової камінь…

Пам'ять про перебування Т. Г. Шевченка на Вознесенці зберігає стара груша. Щороку на День народження поета сюди з`їжджаються представники всіх районів області, вчителі проводять біля неї відкриті уроки. Народні майстрині, вишивальниці приносять свої твори, присвячені поету, його творчості .

На Запоріжжі глибоко шанують пам'ять Великого Кобзаря. Прийнято урядову постанову про спорудження пам’ятника в Запоріжжі. 1996 року Шевченківські дні на Запоріжжі ознаменувалися надзвичайною подією: до Запорізького держуніверситету завітав … Тарас. Тут було встановлено скульптуру Великого Кобзаря. Автор роботи В.В`ялий зобразив поета молодим, замріяним, натхненним. Саме таким був геніальний український поет 1843 року, коли відвідував Хортицю. Запоріжці шанують пам'ять поета: у Михайлівці є вулиця Шевченко, у Запоріжжі Шевченківський бульвар, а також села Шевченко, Шевченкове… А 30 квітня 2004 року завітав поет і до міста енергетиків. В Енергодарі у 190-річницю з дня народження було встановлено погруддя Тараса Шевченка.