І на Хортиці,і скрізь був… Т. Шевченко Шевченко і Запоріжжя

Слово те було в Шевченка. Слово великої, непогасної любові до

України. Ми говоримо – Україна –і перед нами постає образ її сина Шевченка. Ми говоримо – Шевченко – і перед нами постає образ України. Бо ці два поняття не розривні.

народжений і виплеканий
Хортицькою свободою, запорозькою демократичністю,
непокорою та болестями народного лицарства.
Д.

Павличко

приїзд на Україну, зокрема на Запоріжжя. Справді тема «Шевченко і

Запоріжжя» - грандіозна, неосяжна, незглибима, і… малодосліджена. Останнє не може не дивувати, адже кожен рядок, кожне слово, і навіть літера осінені любов`ю до «Запоріжжя людославного». Невже дослідники не чули потужного голосу «запорозства» в його віршах і поемах? На думку запорізького письменника П.П. Ребра, саме Запоріжжя «виховало» і надихнуло геніального українського співця. Саме на запорізькому ґрунті вибуяв і розцвів його дивовижний поетичний сад.

Він уважно простежив родовід Тараса і його козацьке коріння, дослідив

запорізькі мотиви у творчості поета, описав подорож молодого Шевченка на острів Хортицю, зворушливо розповів про долю одного з примірників «Кобзаря», поділився враженням від всенародного Шевченківського свята літератури і мистецтв, що відбулося на Запоріжжі 9-11 березня 1987 року.

50-річчя з дня смерті поета, написав розвідку «Запорожцы в поэзии

Т.Г. Шевченко». У ній видатний історик про значення Запорожжя в житті та творчості Великого Кобзаря говорив так: «при одном воспоминании о запорожцах поэт сразу оживал и как бы расправлял на высоком челе своем все морщины свои, подобно тому, как оживает и чувствует в себе духовное веселие истинный, благочестивый христианин в Великдень, во время разговения святою паскою».

в Запоріжжі». Родовідне дерево Шевченка нам майже не відомо. Про

козацьке походження поета не має і слова ні у відомій біографії Л.Хінікулова «Шевченко», ні у ґрунтовній монографії літературознавця Кирилюка «Т.Шевченко».

правнук – Дмитро Красицький та правнучка Людмила Красицька: у вересні-листопаді

1987 року вони опублікували повідомлення, побудоване на маловідомих архівних матеріалах, « Гілки Шевченківського роду».
Автори свідчать:Шевченки - рід у Кирилівці давній. Коріння його сягає у XVIII століття…розповідають про кирилівського юнака Івана, який разом з іншими подався на Січ і став козаком. Повернувшись додому Іван одружився і ,«підробляв ремеслом, якого навчився ще на Запоріжжі,- шив людям чоботи. І за це , як було тоді за звичаєм, одержав на селі прізвище Швець. Так виникло в родині предків Шевченка прізвище ,якому з часом судилося у дещо трансформованому вигляді уславити свій рід». Так це чи не так, але достеменно відомо , що обидва діди Шевченка – Яким Бойко та Іван Шевченко – мають козацьке походження.

випадково половину його бібліотеки складали книги з історії України, запорозького

козацтва. Саме вони наснажували поета. Приятелі не рідко називали Шевченка козаком, отаманом, гетьманом (особливо в листах). Насправді ж Шевченко був родом козак, а духом – запорожець. Душа поета, за його висловом, «душа щира козацького роду». Вона проміниться в кожному рядку «Кобзаря», бо «щирі сльози козацькії в серці запеклися

краєм, де Кобзарева муза припала до чистих джерел національної історії

і народної героїки, де Хортицькі граніти стоять на сторожі нашого духовного безсмертя.
Ще до зустрічі з Хортицею поет володів значним історичним матеріалом, багато знав про морські походи запорожців, про славетні битви з польською шляхтою, про боротьбу проти турецько-татарської агресії. Запорозька Січ сприймалася ним як осередок волі, центр національно-визвольної боротьби. Свої знання Шевченко черпав з кращих історичних праць свого часу – І. Срезневського «Запорожская старина», козацьких літописів С.Величка, Г. Грабянки, М. Коржа, Самовидця та ін.
Про це свідчить історична зрілість його поем «Гайдамаки»і «Гамалія», які були написані до першої подорожі на Україну.

лий шинкарю!» -
Козаки гукали.
Шинкар, знає, наливає
І не схаменеться,
Кобзар вшкварив, а

козаки –
Аж Хортиця гнеться –
Метелиці та гопака
Гуртом оддирають…»
В десятках його творів оспівується Запорожжя, Запорозька Січ і Хортиця. Вся творчість Кобзаря пройнята болісною пам`яттю минулої запорозької слави.

липні – серпні 1843р. під час своєї першої подорожі Україною.

Це була омріяна й вистраждана мандрівка молодого Тараса на рідну Україну після багатьох років розлуки з нею.
У вірші «Не хочу я женитися» поет устами козака говорить про свою давню мрію…
«Піду я одружуся
З моїм вірним другом
З славним військом запорозьким
Та з Великим Лугом.
На Хортиці у матері
Буду добре жити…»

із запорозькою дійсністю, яка так контрастувала з мріями поета, потрясла

і мала виключне значення у формуванні революційно – демократичних поглядів Т. Шевченка. Не випадково І.Франко його поезію цього періоду вважає суцільно політичною. Образно кажучи, Хортиця стала горнилом духовного меча українського Прометея.
За переказами відомо, що він зупинився в с. Вознесенівка (зараз територія м. Запоріжжя) у сім`ї Прокопа Булата, де прожив близько двох тижнів. Ночував під старою грушею. За цей час він, користуючись послугами сина Прокопа Булата Романа, кілька разів на човні перепливав Дніпро, щоб дістатися острова , який обійшов по колу. Ходив стежками легендарної Хортиці, оглядав залишки козацьких укріплень, поміж похиленими хрестами козацького кладовища, зарослого бур`яном, був зачарований красою порогів і круч великого Славутича. І, як свідчать дослідники його творчості, у селі Вознесенівці, читав селянам свою поему «Катерина».Були записані спогади старожила Вовниги Власа Сербіченка, який розказував, що одного разу йдучи до с. Нікольське , він зустрів Т. Г. Шевченка, який ходив вклонитися «Діду»(так називали Ненаситецький поріг).

війська, генерал – майора, українського письменника й етнографа Шевченко згадує

свою минулорічну подорож Україною, зокрема Хортицю: «Був я торік на Україні – був у Межигорського спаса. І на Хортиці, скрізь був і все плакав, сплюндрували нашу Україну катової віри німота з москалями , щоб вони переказилися. Заходився оце, вернувшись в Пітер, гравірувати і іздавать в картинах остатки нашої України…». Над чим же плакав Великий Тарас? Його вразила Хортиця : чужоземні колоністи, користуючись пільгами, наданими царатом, жорстоко експлуатували селян, учорашніх козаків, а на могилах січовиків вирощували картоплю…В грудні 1845р. у своєму відомому творі «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє» поет з обуренням написав:
«І на Січі мудрий німець
Картопельку садить,
А ви її купуєте,
Їсте на здоров`я
Та хвалите Запорожжя.
А чиєю кров`ю
Ота земля напоєна,
Що картоплю родить,
Вам байдуже.
Аби добра була для городу.»

краєзнавець М. П. Шевельов у своїй книзі «Над синню буйного

Славути…» пише, що напередодні 150-літнього ювілею Т. Г. Шевченка запорізький художник Микола Журович подарував обласному краєзнавчому музею Шевченкового «Кобзаря» випуску 1840р., який купив у лахмітника на Великому базарі. Він стверджував, що на титульному аркуші можна було розібрати дарчий надпис олівцем «Вчительці Катерині». Випитавши у перекупника адресу останньої володарки книги, приїхав до неї і вона розповіла , що «вчителька Катерина» - її рідна бабуся, служила у школі для дітей відставних військових колишньої Олександрівської фортеці. Збірка була подарована вчительці заїжджим художником, який «малював могили і церкви»- з вдячністю за те, що знайомила його з містом та околицями.

проханні до Петербурзького «Общества поощрения художников», обгрунтовуючи задум альбому «Живописная Украина»,

він обіцяв увічнити для нащадків «следы вековых потрясений, поэтические предания о доблестных подвигах предков и разнообразные красоты природы». Де ж поділися ці ескізи ? Марко Петрович пише: «Альбоми з етюдами та малюнками 1843 року були вилучені у Тараса Шевченка під час арешту на Дніпровській переправі у 1847 році. Якимось неймовірним шляхом вони потрапили перегодом до польського археолога і колекціонера Костянтина Свідзинського. Вже після його смерті Пантелеймон Куліш згадував : «Дивним і незбагненним явищем було б для якого-небудь малоросійського пана умираючий поляк, католик і аристократ, оточений такими речами, як мідні дошки з українськими сценами, гравірувані поетом Шевченком, як його дорожні альбоми, набуті з десятих рук за велику плату».

Синові
Урочисто, на честь Кобзаря
Я назвав свого сина Тарасом.
….виростай же хорошим на вроду
Й чистим серцем. У добрий час!
Щоб козацькому славному роду
Та повік не було переводу,
Україну люби,
Як великий Тарас!

Петро Біба
поема «Чортомлицька ваза»

.. Тут Шевченка вітали поля
Й, побратавшись крізь час з козаками,
Січ наслухав Рєпін Ілля ,
Де могили Сіркової камінь…

Щороку на День народження поета сюди з`їжджаються представники всіх районів

області, вчителі проводять біля неї відкриті уроки. Народні майстрині, вишивальниці приносять свої твори, присвячені поету, його творчості .

про спорудження пам’ятника в Запоріжжі. 1996 року Шевченківські дні на

Запоріжжі ознаменувалися надзвичайною подією: до Запорізького держуніверситету завітав … Тарас. Тут було встановлено скульптуру Великого Кобзаря. Автор роботи В.В`ялий зобразив поета молодим, замріяним, натхненним. Саме таким був геніальний український поет 1843 року, коли відвідував Хортицю. Запоріжці шанують пам'ять поета: у Михайлівці є вулиця Шевченко, у Запоріжжі Шевченківський бульвар, а також села Шевченко, Шевченкове… А 30 квітня 2004 року завітав поет і до міста енергетиків. В Енергодарі у 190-річницю з дня народження було встановлено погруддя Тараса Шевченка.