ЛЕКЦIЯ_1.pptx

ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ. СУСПІЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЇЇ ПРАВОВИЙ СТАТУС
Підготувала:

доцент кафедри
соціально-гуманітарних дисциплін
Н.В. Руколянська

професійного спрямування”, його роль у майбутній професійній діяльності.
2. Українська мова

– національна мова українського народу. Складові частини загальнонаціональної мови. Роль мови в суспільному житті. Функції мови.
3. Мовна норма та її соціальне значення. Види мовних норм.
4. Правовий статус української мови в Україні. Концепція державної мовної політики.

(за професійним спрямуванням», його роль у майбутній професійній діяльності

й умінням застосувати здобуті знання на практиці, реалізувати їх через

слово у необхідних процесуальних актах.

Практична діяльність юриста пов’язана з інтенсивним спілкуванням, з підготовкою та складанням великої кількості документів, з передачею та отриманням інформації в усній та писемній формах, що можливе лише при наявності у нього належного знання й дотримання норм сучасної української мови.

Опанування технології професійно-ділової комунікації - безумовне свідчення комунікативної компетентності спеціаліста, його професійної зрілості. Від ступеня сформованості ділової і термінологічної культури істотно залежить результативність науково-професійного та службового спілкування.

спілкування в межах офіційно-ділового стилю та його підстилів – адміністративного,

законодавчого, юридичного.
Завдання – систематизація знань з української мови; збагачення лексичного запасу; поліпшення рівня володіння нормами сучасної української орфоепії, орфографії, граматики, лексики, стилістики й правилами мовного етикету в межах професійного спілкування на рівні знань і вмінь; формування вмінь щодо написання, складання та перекладу професійних текстів; вироблення концептуального розуміння основних теоретичних засад культури ділового та професійного писемного мовлення, розвиток на їх основі стійких практичних навичок грамотного спілкування в сфері професійної комунікації; навчення доцільно застосовувати отримані теоретичні знання до практики укладання службової документації.

частини загальнонаціональної мови. Поняття літературної мови

до індоєвропейської мовної сім’ї, і є однією з найпоширеніших мов

світу (близько 50 млн. носіїв: 38 млн. проживає в Україні, 7 млн. – у східній діаспорі, 5 млн. – у західній.

Мова є тим феноменом, який визначає самототожність нації, вона забезпечує нормальне функціонування нації у всіх її виявах – політичному, економічному, культурному тощо, адже мова – головна ознака нації
Іванишин В.

до літератури багату, колоритну, мелодійну, співучу народну розмовну мову.
Основоположником сучасної

української літературної мови вважають Т.Г. Шевченка. Він відібрав із народної мовної скарбниці багаті лексико-фразеологічні шари, відшліфував орфоепічні і граматичні норми, відкрив перспективи багатофункціонального використання літературної мови, вивів її на рівень високорозвинених європейських мов.

і діалекти, професійні і соціальні жаргони, суто розмовну лексику.

Розмовна мова

(сукупність діалектів (говори, говірки), просторіччя, жаргони: соціальні і професійні)

Складові частинами національної мови:

Літературна мова (це відшліфована мова, яка характеризується поліфункціональністю, унормованістю, стандартністю, розвиненою системою стилів.)

норм.  

загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної

комунікації і якими користуються мовці в усному й писемному мовленні.

відповідність системі мови

стабільність

обов’язковість

Основні ознаки літературної норми:

Концепція державної мовної політики

тільки завдяки тому, що мали просвіту на своїй рідній мові М.

Грушевський

Державна мова - це мова, за якою закріплено правовий статус, яка виконує функції (політичну, ідеологічну, правову тощо) не лише у внутрішній організації держави, а й в міжнародних стосунках. Це один із символів держави, за допомогою яких Людина ідентифікує себе як особистість; це мова корінної більшості населення, яке стало державотворчою нацією й функціонує в усіх сферах державної діяльності.

регулювання мовних практик у різних сферах життя держави й суспільства,

а також сукупність правових, адміністративних та господарських механізмів, через які здійснюється згадане регулювання.

червня 1996 р. Із змінами, внесеними Законом України від 8

грудня 2004 р. №2222-IV. Станом на 1 січня 2006 р. – К., 2006.
Про мови в Українській РСР: Закон УРСР від 28 жовтня 1989 р. №8312-11.
Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – №1.
Білецький А.О. Про мову і мовознавство. – К.: АртЕк, 1996. – 224с.
Іванишин В., Радевич-Винницький Я. Мова і нація. – Дрогобич, 1991. – 86с.
Грушевський М. Про українську мову та українську справу. – К., 1907. – С.72.
Дзюба І. Сучасна мовна ситуація в Україні // Урядовий кур’єр. 2000. – 20 квіт. (№73).
Кацавець Р.С., Кацавець Г.М. Мова у професії юриста: Підручник.-К., 2007.
Маляренко В.Т. Про мову кримінального судочинства // Вісник Верховного Суду України. – 2000. – №2.
Токарська А.С. Ділове мовлення юристів у схемах та текстах: Навчальний посібник / Антоніна Семенівна Токарська. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 272с.