Анна Ахматова і Україна Виконала: студентка I -В групи Газда Софія

Одеси у родині відставного інженера-механіка флоту.
Однорічною дитиною була перевезена до

Царського Села , але кожне літо проводила біля Севастополя.

Будинок Ахматової

старшини, дід за материнською лінією був начальником канцелярії при київському

генерал-губернаторі Д. Бібікові і брав активну участь у благоустрої Києва. Вийшовши у відставку, оселився в Україні, де були розташовані його маєтки.

раннього віку. Зокрема, збереглася і запис про те, що в

Києві вона вперше побувала у п'ятирічному віці. Всю зиму сім'я Горенко прожила тоді, очевидно, в готелі "Національ" (Ахматова згадує у своєму записі, що жили вони в готелі "над Бессарабським ринком").

Нікольської слободи за Дніпром.
25 квітня 1910 р. відомий поет Микола

Гумільов з міста Києва…
(…) узяв не дружину, а чаклунку.

Ахматової на території Хмельницької області (с. Слобідка-шелехівська деражнянського району) в

Шелехівській Слобідці, в колишньому садибному будинку «у дороги непроезжей» відкрито літературно - меморіальний музей, а в 1990 р. встановлено перший в Україні пам’ятник Анні Ахматовій роботи скульптора В. В. Зайко.

мати

родинне коріння. До Києва ж вона приїхала 1906 року. Оселилася

у своєї кузини Марії Олександрівни Змунчилла, декілька років (1906—1910 рр.) проживала в її сім’ї у будинку № 7, розташованому на затишній вуличці Меринговській (нині — вул. Заньковецької). Тут закінчила останній клас Фундуклєєвської гімназії, з великим інтересом і бажанням вступила до юридичного факультету Вищих жіночих курсів, але вивчення юридичних дисциплін не виправдало її сподівань, і курси Анна залишила...

про що свідчить її запис: «Із «київського зошита» 1909 року

зробити «Предвечерья»». «Предвечерья» — це етап, що передує першій збірці поезій Ахматової «Вечер» (1912). У цій збірці є вірші з позначкою «Київ». У Києві був написаний вірш «На руке его много блестящих колец...», з якого розпочався творчий шлях Анни Ахматової: цей перший друкований твір поетеси (ще за підписом Анна Горенко) з’явився в російському журналі «Сириус» (1907 рік), який видавався в Парижі.

жила у Петербурзі, але й після 1910-го не раз поверталася

в місця юності — до Києва та на Поділля, де у Слобідці-Шелеховській (нині Хмельницька область) був невеликий маєток її діда.

Коли почалася німецько-радянська війна, Ахматова створила вірш «Мужність», у якому

писала, що можна втратити все, але за всяку ціну треба зберегти головне — мову: поки живе мова — живе нація. В автобіографії Анна Андріївна писала: «Всі вважають мене українкою». Спогади Т. Масенка: «Взяла в руки мою «Книгу лірики». Читає вголос, читає легко і точно, у неї чиста вимова, вірні наголоси.

- Ви так добре знаєте українську мову, — кажу я.

- Вона рідна мені...»

дуже багато писала про Крим. Влітку вона любила носити полотняну

сукню з українською вишивкою, що їй привіз її другий чоловік з Києва. Серед багатьох портретів Ахматової найкращим вважають портрет пензля Натана Альтмана у синьо-жовтих тонах. Вона перекладала українську поезію І. Франка, П. Усенка. На вiрші Ахматової спiвав Вертинський, вiн створив три пiснi на її слова. Так перетинаються між собою українськi генiї. І якби Україна ще тоді була незалежною державою, Ахматова, можливо, писала б мовою своєї матері, а не мовою «старшого брата».

року померла в підмосковному кардіологічному санаторії.

Похована на Комаровському кладовищі під

Ленінградом.

російську у Вашому прочитанні. Це ж як, Ви з підрядника

перекладали? —… Ви, здається, забули, що моє прізвище Горенко!» (М.Кочур «Абсолютний блиск Олени Ільзен»).

«У меня в Киеве была очень тяжелая жизнь, и я страну ту не полюбила и язык… "Мамо", "ходимо", — она поморщилась, — не люблю». ( Л. Чуковська. «Записки об Анне Ахматовой»).