Джеро́м Де́від Се́лінджер

торговцем кошерними м'ясними продуктами та сиром; мати була ірландкою, католичкою.

Була у нього і старша сестра Доріс. Мати виховувала дітей в дусі методизму.

Пенсильванія і трьох коледжах. У 23 Селінджер вступив в армію

— і прослужив два роки. Згодом брав участь у Другій світовій війні у складі 12-го піхотного полку 4-ї дивізії. Серцева аритмія зробила письменника непридатним для піхоти, але в армії він знаходився з початку мобілізації, брав участь у висадці на узбережжя Нормандії, був зв'язковим, служив у контррозвідці.

вони розлучились: він ненавидів нацистів настільки інтенсивно, як і вона

— євреїв. Удруге одружився з Клер Дуглас (молодша за нього на 15 років) у 1955 році; жили вони в Корніші. У 1955 народилась у них донька Маргарет, пізніше — син Метью. У 1966 році він розлучився із Клер, — і жив кілька місяців з вісімнадцятилітньою Джойс Мейнард, яка пізніше стала письменницею. У 1998 остання видала книгу спогадів (вона ж продала його листи, але їх викуплено Пітером Нортоном й благородно повернуто автору).

січня 2010 року, у віці 91 року. Інформацію щодо смерті

надав син письменника, інформація також була підтверджена його літературним агентом.

Перше оповідання «Підлітки» автор надрукував у 1940, коли йому був

21 рік. Певний час відвідував літературні курси при Колумбійському університеті, що вів Віт Барнетт, редактор журналу «Сторі». Першу серйозну популярність Селінджеру принесло коротке оповідання «Чудовий день для рибки-бананки» (англ. A Perfect Day for Bananafish ,1948) — історія одного дня в житті молодої людини, Симура Гласа, і його дружини.

роман «Ловець у житі» (The Catcher in the Rye, 1951),

що зустрів схвалення критики і залишається особливо популярним серед старшокласників і студентів, які знайшли у поглядах і поведінці героя, Голдена Колфілда, відгук власним настроям.
У 1953 надруковано збірку «Дев'ять оповідань». У 60-ті роки виходять новели «Френні і Зуї» (Franny and Zooey) і повість «Вище крокви, будівничі» (Raise High the Roof Beam, Carpenters).

популярність, Селінджер почав вести життя відлюдника, відмовляючись від інтерв'ю. Після

1965 припинив друкуватися, пишучи тільки для себе. В останні роки він практично не мав контактів із зовнішнім світом, живучи за високою огорожею в особняку в містечку Корніш у штаті Нью-Гемпшир.
У 1955 одружився з Клер Дуґлас, тоді ж він написав «Френні». У 1950-ті Селінджер написав кілька повістей про родину Ґласів, і не завершивши цикл, покинув літературу назовсім. Останнім твором є повість «Шістнадцятий день Гепворта 1924 року», надрукована в журналі «Нью-Йоркер»

принципами давньоіндійської поетики. Кожному оповіданню відповідає одне з дев’яти почуттів,

що, відповідно, викликають одну з дев’яти реакцій у читача. Перше почуття - це кохання або чуттєва любов, що має викликати еротичний настій у читача. У цьому аспекті можна розглядають дане оповідання (Галинская И.Л. Философские и эстетические основы поэтики Сэлинджера. М., 1975). Проте це не основна його тема. На першому плані тут знаходиться конфлікт героя і реальності, але вже на більш високому рівні ніж у Голдена Колфілда. Це вже духовний конфлікт. Сеймур - ключова фігура у циклі про Ґлассів, тим більш знаково, що перший твір циклу розповідає про смерть головного героя. Він своєрідний наставник і учитель своїх молодших братів і сестер у їхніх духовних пошуках. Пошуки ці ведуться переважно у буддизмі та індуїзмі, але у цьому оповіданні вони немовби залишаються за кадром. Тут тонко малюється глибока душевна драма, яку майже не помітно зовні. Усі вчинки героя серйозно вмотивовані, хоч спершу і видаються незрозумілими. Сеймур не в змозі витримати фальшивість світу і, зрештою, зривається. Хоча лише наприкінці оповідання: "Якщо хочете дивитись на мої ноги, так і скажіть...

його депресію частково розвіює маленька дівчинка, Сибілла. Її плавання океаном

на гумовому матраці має глибоке символічне значення, тут помітна паралель з романом "Ловець у житі", з мрією Голдена ловити дітей у полі жита. Передається відчуття беззахисності людини у велетенському світі. Швидше за все, океан слід розуміти як суспільство, а рибок-бананок як рядових людей (phoney, за термінологією Голдена), що не здатні на духовне життя, що сповнені лицемірства, гонитвою за доларом. Проте це лише один із варіантів трактування, Селінджер залишає великий простір для припущень. Сеймур водночас і ненавидить цей світ, і хоче бути його частиною. Він не тікає, як Голден. Його одруження з Мюріель було спробою з’єднання з суспільством. Воно стало провалом, останньою краплею. Він не зміг витримати те, що ненавидить, так близько, у людині яку кохає. Мюріель схожа на місток між ним і ворожим йому світом, який у оповідання представляють, перш за все, її батьки. Проте вона ближча саме до них, а не до Сеймура. У цьому оповіданні багато що замовчано, залишилось за кадром. Ми можемо дізнатись про ті події лише з інших творів (повісті "Вище крокви, будівничі" - про одруження Сеймура та повісті "Сеймур: Вступ"). Знаково, що цикл про Глассів, який відкривається цим оповіданням.

найбільш експресивну з можливих романних форм. Сімнадцятирічний Холден Колфілд, головний

герой твору, знаходячись на лікуванні у санаторії для нервовохворих, розповідає про те, що сталося майже рік назад, коли йому було шістнадцять років. Автор знайомить нас з героєм в хвилину гострої моральної кризи, коли зіткнення з навколишнім світом стало для Холдена незносимим. По-перше, після багатьох нагадувань і попереджень Холдена виключають за неуспішність із Пенсі, привілейованої школи, — попереду у нього нерадісний шлях додому в Нью-Йорк, тим більше, що його вже виключали з тої ж причини з трьох інших коледжів. По-друге, Холден не зміг справитися з роллю капітана шкільної команди: по неуважності він залишив в метро все спортивне спорядження своїх товаришів, і всій команді довелося ні з чим повертатися до рідної школи. По-третє, сам Холден дає підстави для складних відносин з товаришами. Він дуже соромливий, нелюб’язний, часто буває просто грубим, намагається притримуватись насмішкуватого тону в розмові з товаришами. Але над усе Холдена пригнічує відсутність елементарної людяності у відносинах між людьми. Навколо обман і лицемірство, «липа», як сказав сам Холден.

своє життя на справедливості та відкритості. Вчитись для того, щоб

«працювати у якій-небудь конторі, їздити на роботу в машині або автобусах по Мадисон-авеню і читати газети, і грати в бридж усі вечори, і ходити в кіно», — таким уявляється Холдену життя більшості забезпечених американців. Але таке життя для нього неприйнятне. Звідси його самотність, внутрішня ізоляція від навколишнього світу, повний розлад відносно головних життєвих цінностей, небажання підстроюватися під світ дорослих. Холден дуже боляче переживає перехід із світу дитячого, відкритого і демократичного, у світ дорослих, повний умовностей і розмежувань. Холден мріє врятувати дітей від прірви дорослішання, недаремно дещо змінені слова Р. Бернса «Якщо ти ловив когось увечері в житі» винесені в назву книги. Більше усього Холден боїться стати таким, як дорослі, пристосуватися до оточуючої неправди, тому він і повстає проти того, що здається йому «показухою».

самого майже не згадується. Це весілля було спробою стати частиною

суспільства, але ця спроба не вдалась. Як можна дізнатись з оповідання "Прекрасний день для рибки-бананки" це весілля було отанньою краплею у конфлікті Сеймура з суспільством. Він не зміг витримувати фальш так близько від себе, у людині яку кохав, через що покінчує життя самогубством. Ця повість роз'яснює багато незрозумілих моментів оповідання про самогубство, що вийшло раніше.