Художня культура Єгипту

особливість?

часу.
Поява перших пам’яток писемності на артефактах з Ієраконполя.
Вшанування тотемів, місцевих

божеств, поклоніння матері-богині.

Біля 5000 до н. ч. вперше приручена лівійська булана кішка, яка згодом стає священною твариною богині Баст (Бастет); створено перше відоме зображення вітрила (Нубійська пустеля на півдні Єгипту). 4241р. до н. ч. вважається початком циклу зірки Сотіс (Сіріус) - початкова точка єгипетського календаря.

ДОДИНАСТИЧНА ЕПОХА
VIII-VI тис. до н.ч.
(8000-4000 до н.ч.)

Сахара - волога рівнина з саваною рослинністю і достатнім зрошенням - в результаті зміни клімату на сухий після 3500 до н. ч..стає пустелею, яку заселяють племена скотарів, які створили наскальні малюнки в Тассилі, нащадками яких стають гараманти (описані Геродотом), бербери і туареги.

Біля 5000-3600 до н. ч. - перший додинастичний період в Єгипті (єгипетська самоназва Кемет «чорний») - виникають Файюмська, Бадарійська, Тасійська і Амратська культури. Початок розпаду родоплемінних відносин; в долині р.Ніл поступово розвивається іригаційне землеробство, освоюється гончарство і ткацтво, опановується обробка металу

Біля 4000 до н. ч. - початок мідного віку в Єгипті.
Біля 3600-3120 до н. ч - другий додинастичний період в Єгипті: культура Герзе (Накада II). Виникнення номів держав.
Біля 3600 до н. ч.-400 н. ч. починається розвиток давньоєгипетської цивілізації в долині Нілу всупереч наступу пісків на Сахару.

Єгипет називали Двома Землями саме з міркувань символізму, а

не в силу географічних чи політичних причин. Кордон між Верхнім і Нижнім Єгиптом ніколи точно не був визначений. Вічний антагонізм надавав Гору і Сету рівні ролі в символічних обрядах об'єднання Двох Земель.
Гор втілює собою високий дух життя. Сет – руйнівну силу, але обидва постійно перебувають у протиборстві між собою: безперервний конфлікт. На зображенні обидва божества з рослинами, що втілюють Верхній і Нижній Єгипет, які зливаються в знак одиниці. Це - потужний символ об'єднання двох протиборчих начал в єдине ціле в поляризованому стані. Ра і Осіріс - два божества, що втілюють цикл життя і смерті. Ра - представляє космічний принцип енергії, Осіріс - мертвий бог - являє процес переродження, він оживе і буде ідентифікований з Ра.

Нижнім царствам
2900р. до н.ч. перші походи єгипетських фараонів

до Північної Нубії; боротьба з бедуїнами за контроль мідних копалень півострова Синай;
3200 до н. ч. єгиптяни визначають тривалість року в 365 днів завдяки повеням Нілу і сходу зірки Сіріуса.
2800 до н.ч. досягнення в математиці, астрономії, мореплавстві.

РАНЬОДИНАСТИЧНА ЕПОХА
III-I тис. до н.ч.
3300-2900 до н. ч. – епоха бронзи

3120 до н.ч. - 2649 н.ч. початок династичної історії Єгипту: перший цар-фараон («великий будинок»), відомий як Менес, (або Міна - цар Верхнього Єгипту Нармера, або Аха) об'єднує Верхнє і Нижнє царства Єгипту в єдину державу; столиця - Мемфіс –«Білі стіни»- Хет-ка-Пта (на межі двох царств).
I династія 3100–2690рр до н.ч.Фінікійский період
II династія 2890–2686рр до н.ч

символ об’єднаного царства Давнього Єгипту - подвійна червоно-біла корона

Будування мастаб

призвело до часткової ізоляції держави

приблизне знаходження числа П; площі фігур; початок зовнішньої морської торгівлі Єгипту

Антропоморфізація образа бога. Персоніфікація сил природы. Цар — втілення бога Гора.

Винайдення палітри для косметики (відома як палітра Нармера). Вершина мистецтва різьблення по слоновій кістці.

Кроносом особливо близькими були брат та сестра Ісіда і Осіріс,

які полюбили один одного в утробі матері. Зійшовши на престол, Осіріс піклувався про свій народ: мандрував по землі, ніс людям блага культурного життя, а кохана дружина і сестра Ісіда забезпечувала в Єгипті порядок і спокій. І все-ж виникла таємна смута проти доброго Осіріса, яку очолив рідний брат Сет (Сетх). Одного разу, Сет вирішив влаштувати Осірісу урочисту зустріч, під час якої оголосив, що чудовий подарунок – скриня - дістанеться тому, кому він підійде до росту. Бажаючі отримати подарунок лягали в скриню, але вона підійшла лише Осірісу, ніби саме для нього була зроблена. Лишень Осіріс ліг у скриню – як кришка зачинилася, її забили цвяхами та по Танітскому рукава Нілу спустили її в море, яке викинуло скриню аж на березі фінікійського міста Бібл і сталося диво: зі скрині раптом виросло чудове дерево, приховавши його своїм корінням. Прибула Ісіда звільнила скриню з останками Осіріса і доставила його в Дельту, сховавши в болотах поблизу міста Буто.

Але злобний Сетх дізнався і витягнув зі скрині тіло Осіріса й розсік його на 14 частин, які розкидав по всьому Єгипту. Невтішна Ісіда розшукала всі частини тіла чоловіка. Кожну частину тіла вона ховала там, де знаходила її - звідси безліч поховань Осіріса по всьому Єгипту. Так закінчилося життя царя-бога Осіріса на землі, на 28 році його царювання.
Однак Осіріс повернувся з царства мертвих і підготував свого сина Хора до помсти, який почав невтомну і тривалу війну проти Сетха і його союзників і врешті-решт переміг, заволодівши троном батька.
Такий зміст міфу, за Плутархом, версія якого збігається в основному з міфологічними і релігійними уявленнями єгиптян, відображеними в єгипетських текстах.
Хоча невідомими, або опущеними в скупому оповіданні Плутарха, залишилися такі моменти, як, наприклад, те що Ісіда зачала свого сина "Хора-дитя" від вже померлого Осіріса, відсутні подробиці про смертельну сутичку між Хором і Сетхом, про оживлення померлого Осіріса Ісідою, про його муміфікацію та ін.

Була відкрита іригаційна система, що дозволяла вести роботи

в болотистій місцевості, що раніше вважалися не пригодними для землеробства. У фаюмському котловані був виритий магістральний канал, що об’єднав фаюмську впадину з Нілом, а озеро, що раніше постійно заболочувалося, стало величезним водосховищем, з якого додатково зрошувалася територія. Фаюм став розвиненим сільськогосподарчим, політичним та релігійним центром країни.

н.ч.
V - VI династії
2494 – 2181рр. до н.ч.
2613 р до

н.ч. Снофру
2589 р до н.ч. Хеопс /Хуфу/
2566 р до н.ч. Джедефра
2566 р до н.ч. Хефрен /Хафра/
2532 р до н.ч. Микерин /Менкаура/
2503 р до н.ч. Шепсескаф

Перший перехідний період
Велика кількість царів.
VII – X династії - столиця Гераклеополь,
XI династія – столиця Мемфіс

Катаклізми, війни, вторгнення лівійців та розпад царства на 42 номи. Манефон: 70 царів які правили 70 днів.
Літературна пам’ятка того часу: «Повчання для царя Мерікара»; «Скарги красномовного селянина»; «Розмова втомленого від життя с душею».

Поява вчень про: іпостасі тіла та душу людини; про потойбічне життя, суд Озиріса. Абідос — столиця поклоніння Озирісу. Давні нагробні тексти.
Занепад пластичних видів мистецтва. 2100р. до н.ч. Х династія: панівне місце Фів (Но-Амон) Стовратних у врегулюванні політичного життя Єгипту при Іниіотефє II Великому.

потратил все свое время,
пытаясь отыскать тайные гробницы святилища Тота,

чтобы создать такие же в своем собственном "горизонте"»
"Весткарский папирус". Берлинский музей

«Всё ли мы знаем о ней - пирамиде Хеопса, да и знаем ли мы о ней вообще? Археологи считали, что достаточно всесторонне исследовали ее восемьдесят лет назад, но в 1945 г., по чистой случайности, в ней был найден целый погребальный корабль, совершенно не тронутый...»
Жорж Гойон,
"Тайна строителей Великих пирамид"

Єгипетські судна будувалися з кедра, акації (або акантуса) способом "в стик" - без шпангоутів. Корпус зміцнювався товстим канатом, що простягався від носа судна до корми і підтримувався вертикальними стойками; канат натягався стрижнем-закруткою і вставлявся між його пасмами. Рушієм при попутному вітрі слугувало вузьке чотирикутне вітрило, а під час штилю, або якщо вітер дув назустріч – весла (по три з кожного борту). Цей спосіб будування суден не змінювався протягом тисячоліття.

піраміди Джосера до пірамід Гізи
Група

французьких і американських учених знайшла докази використання стародавніми єгиптянами бетону при будівництві пірамід. Вони вважають, що ця технологія застосовувалася лише на верхніх рівнях споруди. Результати дослідження, опублікованого у французькому журналі "Science et Vie", цитує лондонська газета «The Times»: «Дослідники проаналізували склад і кристалічну структуру блоків вапняку, використаного при зведенні великих пірамід у Гізі та з’ясували, що будівельники користувалися не тільки природним каменем, але й блоками, зробленими з гідросуміші - штучно отриманого рідкого розчину вапняку, змішаного з вапном, золою та сіллю». На користь "бетонної гіпотези" свідчить і зовнішній вигляд багатьох блоків, які щільні внизу, а у верхній частині мають помітні пухирці. Подібну структуру мали перші цементні блоки.

Гіпотезу про використання бетону під час будівництва пірамід, вперше висунув наприкінці 1970-х р. французький хімік Жозеф Давідовіц (Joseph Davidovits). Перевіркою його концепції зайнялися експерт із французького агентства аерокосмічних досліджень (ONERA) професор Жіль Юг (Gilles Hug) та вчений з університету Дрекселя (штат Пенсільванія) Мішель Барсум (Michel Barsoum). Використовуючи рентгенівські промені, електронні мікроскопи і плазмові горілки, вони виявили сліди хімічної реакції, яка заважала природній кристалізації. Для природних каменів такий феномен непритаманний, але він підтверджує штучне походження вапняних блоків. Ж.Давідовіц успішно випробував виготовлення бетонних конструкцій з вапняку: в Інституті геополімерів в Сен-Квентін йому вдалося за 10 днів виготовити та висушити великий блок за гіпотетичною єгипетською технологією. Супротивники цих теорій стверджують, що для виготовлення бетону стародавнім єгиптянам необхідні були велика кількість крейди, вугілля і форми для відливки блоків, на відміну від механічних пристроїв й необмежених людських ресурсів.

Архітектурна гіпотеза Жан-П'єра Удена Існує багато гіпотез щодо будівництва пірамід. Одну з них висловив французький архітектор Жан-Пьєр Уден (Jean-Pierre Houdin), зокрема: давньоєгипетські інженери використовували при будівництві піраміди Хеопса систему внутрішніх пандусів і тунелів для зведення верхньої частини цієї споруди. Тривимірну модель реконструкції процесу будівництва він представив у Парижі 31 березня 2007 р., про що повідомила газета The Independent. Традиційно єгиптологи вважають, що будівельники пірамід користувалися системою зовнішніх пандусів, по яких піднімалися гранітні і вапнякові блоки. Проте така технологія вимагає колосальної кількості матеріалу. Уден вважає, що так зводилася тільки нижня, 43-метрова частина, а для підйому і установки решти брил використовувалася система внутрішніх пандусів, розташованих спіралеподібно. Для них єгиптяни розбирали зовнішні пандуси і переносили їх всередину. Архітектор упевнений, що виявлені в 1986 р. порожнини в товщі піраміди Хеопса - це тунелі, в які поступово перетворювалися пандуси. "Моя модель - ще не остаточний доказ, але сильна гіпотеза", - вважає Уден.

бога Сонця, що сходить далеко на берегах Нілу. Його перші

промені освітлюють моє обличчя ... Я бачив зародження історії Єгипту, а завтра побачу, як схід палає новою зорею. Я вірний страж біля ніг мого повелителя, такий пильний і відданий, що він дав мені своє обличчя. Я супутник фараона, я сам фараон.. »

Це поетичне звернення Великого Сфінкса до людей вимовляється сім разів на тиждень у грандіозный виставі "Звук і світло", що затверджена двома єгипетськими міністерствами Єгипту. Першим істориком, який бачив і розповів світу про Великого Сфінкса був не грецький вчений Геродот, як дехто вважає, а Пліній, який жив набагато пізніше. Геродот навіть не знав про його існування, оскільки в часи, коли він відвідував Єгипет, Сфінкс, ймовірно, був «по вуха» засипаний піском.

походженням, але корені у нього єгипетські. Греки сфінксом називали міфічну

істоту з головою жінки, тілом лева і пташиними крилами, яку породили Стоглавий велетень Піфон і його дружина-напівзмія Єхидна. Їх дітьми вважаються і інші міфологічні чудовиська: Цербер, Лернейська гідра і Химера. Сфінкс жила на скелі біля Фів і загадувала всім загадку, але якщо людина не могла її розгадати, то була страчена. Відчайдушне чудовисько згубило безліч людей, поки нарешті її загадку не розгадав Едіп. Сфінкс не змогла пережити такої поразки і кинулася в море. Можливо, загадка тоді звучала так: "Хто ходить зранку на чотирьох, опівдні на двох, а ввечері на трьох?" Едіп дав вірну відповідь: "Людина! У дитячому віці - повзає на чотирьох, у зрілому віці ходить на двох ногах, а в старості спирається на ковіньку".

Едіп і сфінкс. Жан Огюст Енгр

Стародавні єгиптяни аж ніяк не вважали Сфінкса ні чудовиськом, ні жінкою, подібно грекам, до того ж він не задавав загадок і не вбивав людей. У розумінні єгиптян Сфінкс – втілення образу володаря світу, чию міць символізувало тіло лева. Вони назвали цю статую шесеп-анх, що означало «живий образ правителя». Грецький варіант назви виник значно пізніше. Не одне покоління вчених задавався питанням: чиїм втіленням був Сфінкс, коли і яким чином він був створений? Більше століття продовжувалося вивчення статуї: вчені застосовували різні технології дослідження і врешті-решт розкрили справжнє ім'я Сфінкса - "живий образ Хафра". Араби, називали статую Абу'л Хол, що в перекладі означає "батько жаху".

Отже, Сфінкс був втіленням царя Хафра з тілом царя пустелі і з символами царської влади та в розумінні стародавніх єгиптян втілював бога і лева в одній особі. Сфінкс - єдина статуя, що витесана з суцільної брили, яка залишалася в кар'єрі, звідки видобували будівельний матеріал для пірамід, в якій поєднані унікальні технічні рішення і чудовий художній задум. Майстрам вдалося передати зовнішність фараона реалістично, відобразивши індивідуальні риси його зовнішності. Напис біля його ніг свідчить про те, що статуя була висічена ще за життя фараона Хафра, а це означає, що Великий Сфінкс являє собою не тільки найбільшу, а й найдавнішу монументальну скульптуру в світі, оскільки йому вже більше 4500 років. Відстань від передньої лапи до хвоста статуї складає більше 53м.; висота сягає 20м., ширина обличчя дорівнює 4,1 м, а висота - 5 м, від верхівки до мочки вуха - 1,37 м, а довжина носа - 1,71 м.

В культурі давнього Єгипту для зображення людської фігури був розроблений

канон (система пропорцій, що ділила зображення на частини, кожна з яких визначала ціле й складові).

тіла 21 фігуру, з яких 2 – зображення символу влади

– головного убору – решта 19 – фігуру людини, для зображення якої користувалися сітками-таблицями, що наносили на поверхню кам’яної плити (або стіни) для створення рельєфу, або розпису. На зображеннях, що дійшли до нашого часу можна побачити горизонтальні та вертикальні лінії, що відповідають розподілу фігур на частини. Крім того, були встановлені певні розміри для зображення фігур які сидять (стоять), а також відповідно до ієрархії та соціального стану. Така чітка структура зображення дозволяла виконувати її кільком майстрам, не порушуючи канону.

єгипетських фараонів поміщали на прикрашену лодку, яку тягнули бики, що

символізувало подорож у потойбічне царство.

був загублений ключ до прочитання єгипетського письма. Останній ієрогліфічний напис

був висічений у 394 р. н.ч. в храмі Ісіди на острові Філе. Самий пізній відомий текст - демотичне письмо - відноситься до 452 р. н.ч. За весь цей час єгипетська мова змінювався, тому виділяють п'ять стадій її розвитку: - староегіпетска мова епохи Стародавнього царства (XXVIII-XXIII ст. до н.ч.);
класичний мова (XXII-XVI ст. до н.ч.); - новоєгипетска мова (XVI-XIIIст. дон.ч.); - демотична мова (VIIIст. до н.ч.-Vст. н.ч.);
- коптська мова (з III ст. н.ч.).         Після завоювання Єгипту арабами в VII ст. н.ч. коптська мова поступово витісняється арабською.

Єгипетська система письма (поряд з шумерською) - найдавніша у світі. Найбільш вживаних ієрогліфічних знаків налічується близько 800. Напис окремих знаків вар’ювався в різні часи і частково залежав від уміння писаря, що в першу чергу стосується скорописного письма - ієратичного.

Ієрогліфи прийнято класифікувати за їх зовнішнім виглядом, загальноприйнятою є класифікація англійської єгиптолога А. Гардінера.

передають звуки мови (фонограми) і смислові поняття (ідеограми). Фонограми передавали

не більше чотирьох приголосних звуків; голосні, як і в багатьох інших Афразійських мовах, не виписувалися, і їх читання в даний час встановлено лише умовно. У Єгипті збереглося кілька витягів з одного ієрогліфічного словника, складених Херемоном, зберігачем бібліотеки Серапеум (I століття н.ч.). Ми дізнаємося з них, що наприклад, поняття радості передавалося на письмі фігурою жінки, що грає на бубні, а поняття старості зображувалося силуетом старця. Це пояснює, чому так довго бачили в ієрогліфах знаки, які тільки відтворюють предмети, або символізують поняття, тобто письмена ідеографічні або сімволічні.

Завдання перекладу ієрогліфів полягало не тільки у з'ясуванні символів. Один з самих учених отців церкви - Климент Олександрійський - який жив в кінці I ст, в той час коли багато єгиптян користувалися ще ієрогліфами, залишив з цього приводу свідчення надзвичайної важливості. Він писав: «Ті з єгиптян, котрі здобувають освіту, навчаються перш за все тому роду єгипетських літер, які називаються епістолографічеськими (призначеними для простого листування); письмом ієратичним користуються духовні письменники, і, нарешті , є ще один вид - ієрогліфічний». Автор на жаль, не зробив жодного пояснення, що стосується вживання цих трьох родів письмен (вони дійсно існують і називаються тепер демотичним, ієратичним і ієрогліфічним).

Египетський алфавіт складається з двадцяти чотирьох приголосних
Деякі альтернативні форми

Наприкінці чоловічих імен малюйте фігурку

сидячого чоловіка, а в кінці жіночих імен - фігурку жінки. Обидва цих знака відносяться до числа детермінатів? Вибравши потрібні ієрогліфи, спробуйте скомпа нувати їх в прямокутник, як у наведеному прикладі. Техніка запису імен ієрогліфами не нова і запозичена у самих єгиптян, які використовували її для відображення на письмі іноземних імен, наприклад грецьких правителів Клеопатри, Птолемея або Олександра.

династії Соціальні криза, крах середнього царства, прихід до влади династій

у Фівах та Ксоїсі (Дельта Нілу). Вторгнення гіксосів-семітів, які з 1674р. до н.ч. заселяють Дельту Нілу (столиця Аварис), завойовують решту території Єгипту; з 1640-1552рр. до н.ч. стають правителями (XV-XVI династії).
XVII династія протистоїть їх пануванню. Втрата Нубії (біля 1700 р. до н.ч.).

СЕРЕДНЄ ЦАРСТВО
III-I тис. до н.ч.
(2133 – 1786рр. до н.ч.) XI-XIV династії

XI династия від 2055–1985 рр до н.ч. Правління фіванських номархів, які змінили на троні гераклеопольських та об’єднали Єгипет в «єдину державу»: 2055 Ментухотеп II; 2004 Ментухотеп III; 1992рр до н.ч. Ментухотеп IV

В правління XII династії правили номархи Аменемхет (/Аман-ма-хі/ (I-IV) та Сенусерт (I-III). «Золотий вік» Середнього царства: завершення централізації Єгипта, столиці Іт-Тауї та Бені-Гасане. Біля 1878-1841. до н.ч. в правління Сенусерта III – розквіт культури Єгипту.

Єгиптяни висловили своє знання магії чисел і гармонії

пропорцій в архітектурі. Всі елементи дизайну в єгипетській храмовій архітектурі (вимірювання, пропорції, числа, тощо) засновані на єгипетському символізмі чисел. Античне ім'я видатного храму в Єгипті - а саме, храму Карнак - Апет-Еут - перекладається як нумератор Місць. Будівництво цього храму було розпочато за часів Середнього Царства (2040-1783 до н.е.), яке було завершено у своєму теперішньому вигляді через дві тисячі років. Дизайн і пропорції цього храму представляють числову символіку фізичного устрою Всесвіту.

Центральний зал храму Карнак складається з семи рядів в кожному з яких дев'ять колон, з обох сторін подвійного ряду - шість більш високих колон в центрі. Центральний зал - це втілення папірусного Творіння.
Одиниця - абсолютна, неполярізована, безвекторная енергія. Вона не є числом як таким, а представляє сутність, що лежить в основі самого поняття "число", складову частину для всіх інших чисел. Стверджується, що одиниця не є ні парним, ні непарним числом, оскільки, будучи додана до парного числа, вона робить його непарним, і навпаки.
Одиниця - це досконале, вічне, незмінне свідомість, яка створює поляризовану енергію.

З часом на півдні країни утворився політичний центр - місто Фіви, розташоване в зручному місті дельти Нілу навколо якого і згуртувалися південні номи країни. Між двома центрами – північним Гераклеополем та південними Фівами почалися політичні сутички за першість, в якій перемогли Фіви на чолі із фіванським правителем Ментухотепом. На переможній стелі було висічено, що він “підкорив правителів обох частин Єгипту і встановив порядок..” Так Ментухотеп став правителем XI династії в Єгипті, об’єднавши розрізнені війнами й політичними суперечками номи. Правління цієї династії тривало впродовж трьох століть і отримало в науці назву середнього царства, яке датується 2050-21750рр. до н.ч.

Першою значною фігурою в історії Єгипту був Міна (Нармера), войовничий

правитель, який заснував перше об'єднане царство - Єгипет. Протягом наступних 1500 р. єгипетська цивілізація процвітала на берегах Нілу, перебуваючи у відносній ізоляції від решти світу.
У період правління з III по VII династії столицею царства булв Мемфіс. За період військових компаній в Палестині і Нубії, Єгипет розповсюдив свій вплив на Верхній Ніл, територію сучасного Судану. Незважаючи на численні військові успіхи, всередині царства панували безлад, верховна влада була нестійкою і змінювалася шляхом насильництва,або розпаду династій.

З початком правління XII династії фараони заради підтримки порядку в країні організували професійну регулярну армію з резервними нубійскими частинами, які стали ядром більших сил для захисту від загарбників та для експедицій по Нілу (або через Синай). Військова стратегія була в основному оборонною, зміцнення блокували Суецький перешийок і південні кордони у першого порога Ніла.
Семіти-гіксоси вперше познайомили єгиптян з кіньми і колісницями. Поступово вони розширили область свого проникнення на південь (бл. 1700 р.), поки повністю не зайняли Єгипет. У наступні століття вони встановили своє панування, керуючи Єгиптом з Дельти через місцевих правителів, жорстоко придушували часті повстання.