ЛЕКЦІЯ з дисципліни Правове регулювання відносин власності ТЕ МА № 7 Речові

на чуже майно »
(2 години)

права власності

Н.Ю. 2.2. Голубєвої. – К.: Істина, 2011. – 848 с.

Цивільне право України: В 2-х томах. Том 1: Підручник / За ред. д-ра юрид. наук, проф. Є.О. Харитонова, канд. юрид. наук Н.Ю. Голубєвої. — X.: ТОВ «Одіссей», 2008. — 832 с.
Договірне право України. Особлива частина : навч. посіб. / Т.В.Боднар, О.В.Дзера, Н.С.Кузнецова та ін.: за ред. О.В.Дзери. — К. : Юрінком Інтер, 2009. - 1200 с.

поведінки особи щодо речі. Речовому праву протистоїть обов'язок всіх інших

осіб – не перешкоджати уповноваженій особі.

Зобов'язальне право – це право особи на вчинення на її користь дій іншими особами. Зобов'язальному праву протистоїть обов'язок іншої конкретно визначеної особи вчинити дію на користь уповноваженої оосби.

приватного права, які регулюють відповідно речові та зобов'язальні відносини

(наприклад, права власника і права наймача речі).

емфітевзис, суперфіцій та ін.)

виникати цивільні права та обов'язки.

зв’язком із земельною ділянкою
Рухомі речі
Нерухомі речі
Рухомими вважалися речі, які могли

вільно переміщуватися в просторі. Нерухомими – речі, які не могли вільно переміщуватися в просторі, принаймні без їх пошкодження та знецінення.

Зокрема, нерухомими речами вважалися земельні ділянки, будівлі, споруди. Режим нерухомої речі поширювався і на принципово переміщувані, але тісно повязані із нерухомістю (передусім із земельною ділянкою) речі (незібраний врожай, робоча худоба, призначена для обробітку землі, сільськогосподарський інвентар для цієї ж мети тощо).

обороту
Якщо певна річ могла бути об'єктом права приватної власності і

предметом правочинів між окремими особами, то вона знаходилася в обороті. Навпаки, якщо річ в силу яких-небудь природних властивостей або призначення не могла бути об'єктом приватної власності окремих осіб, то вона знаходилась поза оборотом, була вилучена з нього.

Зокрема, до речей, вилучених з обороту, відносили такі, які нікому конкретно не належали, а належали ніби всім: проточна вода, моря з усім, що в них містилося. Окрему групу речей, вилучених з цивільного обороту, складали також публічні речі, власником яких був римський народ.

що вимірювалися за кількістю, вагою або мірою, яких у природі

існує багато і тому вони взаємо-замінювані (раби без урахування їхніх індивідуальних властивостей, коні, гроші, продукти харчування тощо).

Індивідуально визначені речі – насамперед, речі унікальні, єдині в своєму роді, які визначаються передусім індивідуальними ознаками (наприклад, будинок, земельна ділянка, скульптури, картини та інші предмети мистецтва).

Поділ речей на родові й індивідуально визначені необхідний при розподілі ризику випадкової загибелі.

можна було поділити в будь-який спосіб і вони при цьому

не втрачали своєї господарської вартості та призначення, і неподільними, якщо при поділі вона втрачала господарське призначення, цілісність, цінність.

Такий поділ мав важливе практичне значення при розподілі спільної власності.

використання фізично зникали, називалися споживчими – продукти харчування, корми для

тварин, будівельний матеріал тощо.

Речі, які служили людям триваліший час, вважалися неспоживчими. У процесі одноразового використання вони не зникали, а при тривалому використанні зношувалися поступово (земля, будівлі, одяг тощо).

Природні відмінності зазначених речей зумовлювали їх різний правовий режим. Так, предметом договору позики могли бути тільки споживчі речі, а в найом передавались лише неспоживні речі.

субстанції, є простими, а сполучення їх (різнорідних чи однорідних) –

складними. У свою чергу, вони поділялися на штучні поєднання різнорідних речей і поєднання однорідних речей.

В складних речах (як правило, в тих, які складаються з неоднорідних речей) розрізняли головну річ та побічні речі. Головною визнавалася та частина складної речі, що складала її основну сутність.

Основними видами побічних речей римляни визнавали: частини речі, приналежності та плоди.

складна річ. Вони не мали юридичної самостійності й поділяли правовий

статус головної.

Приналежності речі — частина головної речі, пов'язана з нею не механічно, а господарським призначенням, і має за мету обслуговувати головну річ. Остання може бути об'єктом окремого права на неї і, отже, бути предметом окремих правочинів.

Плоди. Римські юристи розрізняли природні плоди (наприклад, фрукти саду, приплід тварин і т. ін.) і цивільні плоди (наприклад, проценти, одержані за договором позики, плата за користування річчю за договором найму).

власника
(право володіння)
Володілець фактично володіє річчю, незалежно від наявності права на

неї; власник – фактичний володар речі і має право власності на неї.

наміром вважати її своєю.
Володіння
Об'єктивний елемент – володіння, тобто фактична

наявність речі

Суб'єктивний елемент – вважати дану річ своєю, володіти від свого імені.

Фактичне володіння річчю без наміру вважати її своєю називалося держанням.

Способи захисту володіння
Петиторний захист
Посесорний захист