ВІЙСЬКОВА АКАДЕМІЯ Факультет підготовки офіцерів запасу кафедра

на місцевості по карті
Навчальна мета:
1. Ознайомити студентів з сутністю та

способами орієнтування на місцевості по карті.
2. Дати початкові практичні навички у орієнтуванні карти і визначенні точки стояння.

Навчальні питання:
1. Орієнтування по карті на місці, визначення точки стояння.
2. Орієнтування по карті на місцевості у русі.

Література
Псарев А.А. Военная топография. – М., 1986.
Шмаль С.Г. Військова топографія. – Київ, 1998.
Бубнов И.А. Военная топография. – М., 1969.
Псарев А.А. Топографическая подготовка командира. - М., 1989.

м. Одеса – 2012р

місцевості в будь-який час та пору року. Користуючись картою, командир

здатний точно визначати своє місцеположення, впевнено виконувати бойове завдання, надійно пересуватися в складних умовах за вказаним маршрутом, швидко орієнту­вати підлеглих під час бойових дій на місцевості.
Значення карти як засобу орієнтування особливо зросло в сучасному бою, коли підрозділи швидко переміщаються на великі відстані вдень і вночі, часто діють самостійно під час вирішення багатьох бойових завдань.
Під час орієнтування на місцевості командири підрозділів, як правило, користуються топографічними картами масштабів 1:50 000 та 1:100 000.
Орієнтування на місцевості по карті складається з трьох елементів:
орієнтування карти;
порівняння карти з місцевістю;
визначення по ній свого місцеположення.

щоб північна (верхня) сторона рамки була повернута на північ. При

такому полдоженні карти розташування місцевих предметів і форм рельєфу на місцевості буде відповідати розташуванню умовних знаків на карті, а лінійні орієнтири на місцевості і на карті - паралельні

лінії рамки карти.
Після орієнтування карти за магнітною сторілкою компаса, не

збиваючи положення компаса повернути карту на величину магнітного схилу δ, який розраховується за легендою, що наведена у лівому нижньому куті карти.

δ2012 = δ1987 + ∆δг = 6о 23/ + (0о 02/ х 29) = 8о 21/

лінії координатної сітки карти.
Після орієнтування карти за магнітною сторілкою компаса,

не збиваючи положення компаса повернути карту на величину поправки напряму (ПН), яка розраховується за легендою, що наведена у лівому нижньому куті карти.

ПН = 8о 21/ + (- 2о 24/ ) = 7о 57′

де δ – магнітний схил;
ϒ- сближення меридіанів

ПН = δ + ϒ,

середньопересіченій місцевості коли точка стояння знаходиться поблизу від об'єкта місцевості,

який зображено на карті. Для цього орієнтують карту, намічають 2-3 найближчих орієнтири і визначають окомірно відстань до них. За визначеними відстанями, враховуючи напрямки, наносять точку стояння.

лінійному орієнтирі та в створі з двома орієнтирами, проводять на

карті пряму через умовні знаки цих орієнтирів до перетину з лінійним орієнтиром. Точка перетину лінії створу і лінійного орієнтира і буде точкою стояння.

лінією створу і прикладають лінійку до умовного знака бокового орієнтира

(окремого дерева), візують на нього і креслять за допомогою лінійки пряму до перетину з лінією створу. На перетині цієї прямої з лінією створу і буде точка стояння.

лінійки

щоб не виникало ніяких затримок руху. Впевнене орієнтування та витримування

заданого напрямку руху по карті багато в чому залежить від підготовки до орієнтування. Головним завданням при тому є попереднє вивчення умов орієнтування на маршруті руху і завчасна підготовка даних, необхідних для контролю правильності руху.
Підготовка до орієнтування передбачає, залежно від обстановки, повністю або частково, такі заходи:
вивчення й уточнення маршруту руху;
виділення кольором маршруту на карті;
визначення довжини маршруту;
поділ маршруту на окремі ділянки;
розрахунок часу на проходження маршруту;
визначення азимутів напрямів окремих ділянок.
Для вивчення маршруту руху використовують карту, цифрове зображення місцевості, описи місцевості, дані розвідки. Необхідно звернути особливу увагу на характеристики доріг і особливості місцевості; кількість та характеристики мостів; орієнтири, які використовують під час руху.
Необхідно добре вивчити повороти маршруту, розгалуження доріг, виїзди та в’їзди в населені пункти.
Маршрут на карті викреслюють темно-коричневим кольором. На карті також виділяють:
озера, ріки, переїзди через залізниці, окремі забудови;
місцеві споруди, які мають значення орієнтирів;
елементи рельєфу.

та 10 км і обчислюють час проходження маршруту.
Дії командира підрозділу

під час руху повинні бути спрямовані на забезпечення безперервного орієнтування на місцевості за допомогою карти, щоб постійно знати і чітко уявляти своє місцеположення, напрями руху та бойових дій.
Командири підрозділів під час руху постійно тримають карту зорієнто­ваною в напрямку руху. З кожним поворотом автомобіля (бойової техніки) командир повертає карту на відповідний кут. Під час пересування підрозділу за межами доріг командир орієнтує карту за місцевими предметами або формами рельєфу.
Під час руху в танку, БТР, БМП командиру необхідно спостерігати за місцевістю, постійно звертати увагу на показники спідометра. Починаючи рух колони, командир повинен добре зорієнтуватися на початковій точці, зняти показники спідометра, а потім уважно проглядати на карті і на місцевості ділянку маршруту до кожного контрольного орієнтира, а показники спідометра відкладати в масштабі на карті за напрямом руху.
За швидкості руху більше 20 км/год місцевість швидко змінюється, а за короткий проміжок часу спостереження об’єкти важко розпізнати. Очі швидко втомлюються, що призводить до притуплення уваги. Тому рекомендовано командирам завчасно підготувати карту, уважно вивчити маршрут руху і в дорозі якомога менше звертатися до карти.

різних умовах
2. Поновлення загубленого орієнтування
Література
Псарев А.А. Военная топография. –

М., 1986. стор. 243 – 247.
Шмаль С.Г. Військова топографія. – Київ, 1998.
Бубнов И.А. Военная топография. – М., 1969.
Псарев А.А. Топографическая подготовка командира. - М., 1989.

М. Одеса – 2012р