Форми організації навчання

форм навчання
Виникнення і розвиток класно-урочної системи навчання
Урок – основна форма

класно-урочної системи навчання

навчання.
Правильний вибір і володіння формами вчителем дає йому можливість забезпечити

доступність навчання і
розвиток в учнів пізнавальних інтересів.

що характеризується:
кількістю учнів,
розподілом навчально-організаційних функцій,
часовим і просторовим

режимом навчальної діяльності,
а також порядком її здійснення
(відбором і послідовністю ланок навчальної роботи).

певним, наперед визначеним розпорядком;
зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та

учнів, що здійснюється у визначеному порядку і в певному режимі.

Форми організації навчання входять до операційно- діяльнісного компоненту процесу навчання.

(фронтальне опитування, групове або індивідуальне виконання завдання та ін.);
діяльність учителя

і учнів здійснюється в певних часових формах (урок може тривати 45 чи 30 хв);
склад учнів може бути постійним (клас на уроці) або змінним (групова робота за диференціального навчання або при виконанні роботи лабораторних робіт);
існує певний порядок спілкування вчителя з учнями (на уроці безпосередньо вчитель, на екскурсії – екскурсовод і т.д.).

Особливості організаційних форм навчання:

вираження змісту, а також внутрішню організацію змісту.

навчально-організаційних функцій (хто що повинен робити?);

відбір і послідовність ланок навчальної

роботи (коли робити?);

режим – часовий і просторовий (час, місце, тривалість).

навчання.

У наш час провідною формою стала індивідуальна, “оскільки пріоритетами державної

політики в розвитку освіти є особистісна орієнтація освіти”.

в суспільстві сприяли виникненню форм масового навчання дітей.

В історії

педагогіки відомо багато форм організації навчально-виховного процесу.
Необхідно зазначити, що поняття “урок” у цій системі з'явилося порівняно пізно.

На ранніх етапах організації навчання перевага надавалась індивідуальній формі роботи з учнями.

Учитель спілкується з учнем “сам на сам” у будинку вчителя

або учня.

Дозволяє враховувати особливості розвитку дитини;
Здійснення систематичного контролю за ходом і

результатами навчання.
Недоліки:
Невигідна з економічного погляду (дуже затратна);
Обмежує можливості учня взаємодіяти з ровесниками.

Суть індивідуального навчання полягає в тому, що учень виконує завдання індивідуально, але за допомогою вчителя (вивчення підручника).

Індивідуальна форма навчання проіснувала до ХVІІІ ст., а в деяких країнах і до ХІХ ст.

збирали учнів з різним рівнем підготовки,
заняття проводили без усталеного

розкладу,
дітей приймали до школи впродовж року.

навчальну роботу з кожним учнем окремо, у цей час інші

учні самостійно працюють над власними завданнями, що дозволяє учням приходити до школи в будь-яку пору року.
Недоліки:
Учні одержують лише найпростіші навички читання, письма і рахунку;
Переважна більшість дітей залишаються неохопленими навчанням.

– ректор приватної школи у голландському
м. Цволле, де у

1374 р. організував навчання рідною мовою,
ввів поділ учнів на класи
та порядок переведення їх у наступний клас.

Штурм у своїй гімназії в Страсбурзі у 1538 р.

Класична гімназія Й. Штурма мала 10 класів: 9 основних і 1 підготовчий. Для кожного класу – окремо розроблена програма. Наприкінці навчального року – перевідний екзамен. У кожному класі – окремий викладач.

навчання було покладене вивчення грецької та латинської мов, античної літератури.

учнів між собою та учителем.

Недоліки:
Орієнтація на “ середнього учня ”;
Часта

зміна в розкладі навчальних предметів;
Низький ступінь самостійності;
Переважають вербальні методи навчання;
Суб'єктивність оцінки результатів навчання.

спроби відмовитися від класно-урочної системи, стала розвиватися белл-ланкастерська система навчання.

Андре Белл (англійський священик-місіонер) і Джозеф Ланкастер (англійський педагог) Одночасно застосували цю систему в Англії та Індії, США, Франції, Бельгії як дешевий і швидкий спосіб розповсюдження грамоти.

Мета
– збільшити кількість учнів, яких навчає один учитель.

Дж. Ланкастер
(1778-1838)

самостійно, а потім, отримавши необхідні інструкції, навчали своїх молодших товаришів.

Таким чином, один учитель за допомогою учнів-посередників навчав до 300 дітей різного віку.
Недоліки:
недоліки в організації не забезпечували необхідного рівня підготовки учнів.

У школах взаємного навчання вчили читання релігійних книг, листу і рахунку.
Класів і вчителів у сучасному розумінні слова не було - так само, як і підручників.

Проти Белл-ланкастерської системи виступали Й.Г. Песталоцці та його послідовники. Їх головним аргументом було те, що при даній системі навчання учні не набували систематичних знань.

Нью-Йорку
Особливої актуальності набуває у кінці XIX – на поч. XX

ст.
Була заснована у США і пропонувала розподіляти заняття на дві частини.
Перша – проведення звичайних уроків, на яких учитель працює з усім класом.
Друга – індивідуальні заняття з відстаючими учнями.

Йозеф Зіккенгер (1858-1930)
Створення 4-ох класів на основі здібностей учнів:
Основні класи

для дітей, які мають середні здібності;
Класи для учнів малоздібних;
Допоміжні класи – для розумово відсталих дітей;
Класи “перехідні” – для найздібніших учнів.

Передбачалось, що учні із слабших класів згодом зможуть переходити до класів вищого рівня. Але таке не відбувалось, бо система підготовки, що існувала, не давала змогу слабким учням досягти високого рівня знань.

Еллен Паркхерст в американському місті Дальтон на принципі індивідуального навчання.
Згідно

з нею скасовувалися уроки; навчальні класи ставали предметними «лабораторіями», кожен учень працював самостійно, виконував тижневі чи місячні завдання («підряди») відповідно до своїх індивідуальних можливостей, а вчителі були консультантами й контролерами.

самостійності;
Розвивав ініціативу.

Недоліки:
Призводить до зниження рівня підготовки учнів;
Зменшення відповідальності за результати

своєї діяльності.

навчальної взаємодії учителя з учнями:

Лекційні заняття для великих груп 100-150

учнів, читаються висококваліфікованими професорами.
Робота з групами учнів від 10 до 15 осіб – обговорення матеріалу лекції, доповнення матеріалу на чолі з рядовим вчителем або кращим учнем групи.
Індивідуальна робота – реалізовується частково за обов’язковими завданнями вчителя, частково за вибором учня.

намагалися перенести до радянської школи. Основні його ідеї було втілено

в лабораторно-бригадній організації навчання, за якої замість класів створювали «лабораторії», учнів поділяли на невеликі групи-бригади (по 5—7 осіб), вчилися у цих групах за спеціальними підручниками («робочими книгами»), виконували складені вчителем денні, тижневі, місячні «робочі завдання» з кожного навчального предмета.

Ця система не виправдала себе через те, що знижувала керівну роль учителя, не забезпечувала опанування систематичними й міцними знаннями, породжувала безвідповідальне ставлення до навчання.
Проте окремі її елементи заслуговують на увагу й сьогодні: самостійна робота з підручником, опрацювання довідкової та допоміжної літератури, виконання групових завдань на лабораторних і практичних заняттях тощо.

також дав теоретичне обґрунтування класно-урочної системи шкільного навчання і сформулював

її основоположні принципи.

Тому в історії педагогічної думки Ян Амос Коменський вважається творцем класно-урочної системи навчання.

навчання в школі.

Він вважав катастрофічним для дітей становище, коли навчання

в школі продовжувалося “ із сходу сонця і до заходу”.

В роботі “ Закони добре організованої школи” він визначив основні правила організації навчання, які не втратили свого значення до нашого часу.

обґрунтував у XVII ст. Я.-А. Коменський в своїй праці “Велика

дидактика”.
Ця система давала можливість учителеві водночас навчати багатьох учнів.

Вона передбачала комплектування навчальних груп (класів) дітьми одного віку і з однаковою підготовкою та навчання їх за однією програмою.

та України (XVI ст.).

Учитель працював фронтально з усім класом

за певним розкладом.
На заняттях використовувалися різні методи: пояснення, бесіда, самостійна робота, диспут, взаємне навчання.
Учням давали домашнє завдання, виконання якого перевірялося під час занять, що мали назву «уроки».
Почали використовувати такі поняття, як: навчальний рік, навчальний день, урок, перерва, чверть, канікули.

того, наскільки він свідомо розуміє особливості кожної форми організації навчання

і оволодіє ними.

процесу, яку проводять
за розкладом
під керівництвом учителя
з постійним

складом учнів.

Тривалість уроків

1 КЛАС – 35 ХВИЛИН

2 КЛАС – 40 ХВИЛИН

5 – 11 КЛАСИ – 45 ХВИЛИН

урок самостійної роботи учнів у класі
урок лабораторної роботи

(дві або більше рівнозначні мети)

(наявність, послідовність і взаємозв'язок елементів). Одні уроки охоплюють усі елементи

структури, інші — тільки деякі.

З урахуванням цього урок такого типу містить елементи: перевірка домашнього завдання;
актуалізація та корекція опорних знань;
повідомлення учням теми, мети й завдання уроку.

застосування знань, умінь та навичок;

урок контролю та корекції

знань, умінь та навичок;

урок узагальнення та систематизації знань

Перевірка знань учнів.
4. Стимулювання навчальної діяльності.
5. Актуалізація опорних

знань.
6. Пояснення нового матеріалу.
7. Діагностика засвоєння учнями знань.
8. Закріплення нового матеріалу.
9. Підсумки уроку.
10. Повідомлення домашнього завдання.

уроку, виявлення відсутніх, повідомлення плану роботи.
Мета її — мобілізувати

дітей до праці, активізувати їх увагу, створити робочу атмосферу на уроці.

2. Мотивація навчальної діяльності
Передбачає формування в учнів потреби вивчення конкретного навчального матеріалу.

Містить повідомлення теми, мети та завдань уроку.
Виникненню мотивів для навчання сприяє чітке усвідомлення його мети — кінцевого, запланованого результату спільної діяльності викладача й учнів.

різними методами контролю залежно від поставленої мети: усна перевірка (опитування),

вибіркова письмова перевірка за допомогою карток-завдань.
4. Стимулювання навчальної діяльності
Необхідне для розвитку в учнів зацікавленості до вивчення нової теми.
Може здійснюватися за допомогою введення додаткової (вторинної) навчальної інформації, після чого буде викладатись основна, а також завдяки створенню викладачем проблемних, імітаційних або ігрових ситуацій.
5. Актуалізація опорних знань
Для забезпечення узгодження між викладеною вчителем інформацією та сприйняттям, засвоєнням, осмисленням її учнями.
Щоб пояснення було зрозумілим, учням необхідно нагадати попередній вивчений матеріал, на базі якого засвоюватимуться нові знання.

у керуванні процесом засвоєння учнями нових знань.
Для успішного засвоєння

учнями нових знань викладачеві необхідно подбати про їх сприймання, розуміння, закріплення і застосування.
Бажано щоб під час пояснення нового матеріалу між учнями і вчителем існував зворотний зв'язок для з'ясування незрозумілих моментів.
7. Діагностика правильності засвоєння учнями знань
Допомагає викладачеві, учням з'ясувати причину нерозуміння певного елемента змісту, невміння чи помилковості виконання інтелектуальної або практичної дії.
Вона може бути здійснена за допомогою серії оперативних короткочасних контрольних робіт (письмових, графічних, практичних), усних фронтальних опитувань.
За допомогою комп'ютерної техніки діагностика може бути здійснена особливо оперативно.
Результати її відкривають для викладача чітку картину диференційованості учнів за рівнем засвоєння навчального матеріалу.

або за допомогою невеликої самостійної роботи.
Для цього викладач повинен

підібрати питання, завдання, які сприятимуть приєднанню нових знань до системи засвоєних раніше знань, умінь та навичок.
9. Підсумки уроку
Передбачає коротке повідомлення про виконання запланованої мети, завдань уроку.
Учитель аналізує, що нового дізнались учні на занятті, якими знаннями та вміннями оволоділи, яке значення мають ці знання для наступного вивчення предмета.
У підсумках уроку має бути відображено позитивні та негативні аспекти діяльності класу та окремих учнів, оцінено їх роботу.
10. Повідомлення домашнього завдання
Містить пояснення щодо змісту завдання, методики його виконання, передбачає його запис на дошці, а учнями — в щоденник.

навчальної дисципліни;
- знайомство вчителя з навчальними посібниками, педагогічної та методичної

літератури;
- орієнтування в змісті суміжних навчальних дисциплін;
- визначення стилю викладання в класі інших вчителів;
- ознайомлення з особливостями учнів.

Успіх уроку значною мірою залежить від підготовки до нього вчителя Підготовка складається з двох етапів

до навчання

в системі курсу;
продумати нові ідеї, поняття, вміння навички, які потрібно

сформувати;
продумати які знання з вивчених раніше розділів програм слід
використати для розуміння нового матеріалу;
до яких питань вивчених раніше розділів програми слід
використати, для розуміння нового матеріалу;
повернутися до питань які були не зрозумілі раніше;
внести роботи учнів до плану;
пов’язати теорію з практикою;
знати як встановити зв’язок з іншими предметами;
визначити які нові знання вчитель повинен повідомити учням,
а які дати на самостійне опрацювання окремим учням;
які тренувальні вправи та творчі роботи запропонувати учням;
вплинути на емоційне переживання школярів;
завершити тему і домогтися, щоб всі учні повноцінно засвоїли матеріал.

Тематичне навчання

прослухати звукові посібники.
* звернути увагу на матеріальне забезпечення практичних і

лабораторних занять.

Поурочне планування

* розвиваюча
* виховна
- Визначення обсягу і змісту навчального

матеріалу
- Вибір форм організації навчання
- Вибір методів і прийомів навчання
- Наочно - технічне оснащення уроку
- Визначення змісту й методики виконання
- Складання плану – конспекту уроку
- Перевірка готовності вчителя до уроку
- Перевірка готовності учнів до уроку

Другий етап: Безпосередній

Основні вимоги до уроку