Міністерство освіти і науки України Національний університет водного

робота
на тему :
“Пеліканоподібні”

харчуються рибою, 50-60
видів поширені по всій земній кулі. Тільки веслоногі

серед сучасних птахів мають лапу, все 4
пальця які з'єднані однією перетинкою. Маса дорослого птаха пеліканів досягає 7-14 кг, розмах
крил — 127–320 сантиметрів залежно від виду. Задній палець при цьому повернутий трохи
вперед і всередину. Ноги у них в загальному короткі, але можуть бути сильними, як, наприклад,
у пеліканів і бакланів, або настільки слабкими, як у фрегатів, що вони не можуть ні ходити по
суші, ні плавати. У бакланів і змеешеек ноги віднесені далеко назад, що викликає майже
вертикальну посадку птиці на землі або на дереві. Всі чотири пальці на ногах у пеліканів
поєднані гребною перетинкою, що є характеристичною ознакою всього ряду Веслоногих. Дзьоби
веслоногих різноманітні. Вони або прямі, майже конічні, гострі, або з гачком на кінці, або,
нарешті, широкі, сплощені, з сильно розтяжним неоперене шкірним горловим мішком. На нижній
частині дзьоба в пеліканів є характерний шкіряний міхур, що може сильно розтягуватись.
У пеліканів хвіст короткий, округлий, м'який. Майже всі види цього ряду ловлять здобич, що
Складається переважно з риби,під водою. Вони володіють маленькими або закритими ніздрями,
що забезпечують не проникнення води при пірнанні в органи дихання. Оперення густе, жорстке
і (за винятком пеліканів) щільно прилягає до тіла. У тих видів, які не можуть пірнати,
відзначається велика пневматичність скелета, повітроносні порожнини є майже у всіх кістках.
Веслоногі мають дуже маленький рудиментарний мову. Стравохід і шлунок у них сильно
розтяжний, що дозволяє заковтувати велику здобич. Всі веслоногі — моногамні птахи, що
селяться колоніями, нерідко дуже великими, іноді разом з іншими птахами, наприклад з
чаплями. Колонії знаходяться на скелястих берегах малозаселених островів. Більшість видів
будують компактні гнізда, в будівництві беруть участь обидві статі. Потомство при вилуплення
дуже безпорадно і вигодовується обома батьками. По землі пелікани пересуваються вільно,
тримаючи тулуб більш-менш горизонтально, в польоті часто вдаються до паріння.
Гніздяться пелікани колоніально, в кладці 1-4яєць, насиджування яких продовжується 30-42 дні.
Пташенята вилупляються сліпими та голими, пухом вони вкриваються через 8-10 днів, а
здатними до польоту стають на 70-75-й день життя.
 .

Пеліканові (Pelecanidae)
Пелікан (Pelecanus)
1. Рожевий пелікан

(Pelecanus onocrotalus).
2. Кучерявий пелікан (Pelecanus crispus)
3. Бурий пелікан (Pelecanus occidentalis).
4. Американський білий пелікан (Pelecanus erythrorhynchos).
5. Рожевоспинний пелікан (Pelecanus rufescens).
6. Австралійський пелікан (Pelecanus conspicillatus).
7. Сірий пелікан (Pelecanus philippensis).
8. Перуанський пелікан (Pelecanus thagus).
9. Новозеландський пелікан (Pelecanus novaezealandiae) — вимерлий.

найстародавніших рядів птахів. Щоправда, по землі рожевий пелікан пересувається досить

незграбно, проте до життя у воді і в повітрі він пристосувався чудово. Довжина: 130-175 см Довжина дзьоба: 2 м Довжина крила: 70-71 см, у самок - 64-69 см Маса: 10-11 кг тримаються колоніями. Рожеві пелікани гніздуються колоніями. Вони дуже приязні та доброзичливі, за винятком гніздового періоду, коли змушені захищати свою територію. Зграя пеліканів, що летить, зазвичай утворює клин у формі букви „V" або одну косу лінію. Мандруючи у повітрі, птахи використовують висхідні потоки, щоб ширяти, не докладаючи при цьому великих зусиль. Летять рожеві пелікани здебільшого на висоті 150-300 м. Самці і самки
відрізняються тільки розмірами, забарвлені вони однаково. Молоді пелікани отримують дорослий наряд
тільки у віці 3 років. Саме в цей час вони досягають статевої зрілості. Основу раціону рожевих пеліканів
складає риба. Пірнати ці птахи не можуть, тому, добуваючи її, занурюють під воду шию і передню
частину тулуба. Зазвичай пелікани ловлять рибу разом. Дзьоб: горловий мішок на нижньому боці дзьоба.
Перш ніж проковтнути рибу, пелікан випускає з нього всю воду. Лов риби: пелікани полюють на неї
поодинці або групамиСтатеве дозрівання з 3 років, період гніздування різний, кількість яєць 1-3,
висиджування близько 33 днів, вигодовування пташенят 14 днів. Гніздові колонії найчастіше розташовані
по мілководних внутрішніх водоймищах із зарослими водною рослинністю берегами, переважно в
дельтах річок. Будівництво гнізда не віднімає у самки багато часу: громіздка споруда готова вже через 2
3 дні. Самець допомагає їй у будівництві - приносить будівельний матеріал у своєму горловому мішку.
Коли трапляється слушна нагода, пелікани крадуть будівельний матеріал у сусідів. Самка відкладає 2
Яйця білого кольору. Самка насиджує їх сама, самець лише зрідка змінює її.Через 33 дні вилуплюються
пташенята. На прольоті та влітку зустрічається в дельті Дунаю та на придунайських водоймах , на
лиманах у межиріччі Дністра і Дніпра, в районі Чорноморського Біосферного заповідника, біля берегів
Кримського півострова, подекуди на азовському узбережжі. Ареал охоплює Європу , Південно-Західну та
центральну Азію, Екваторіальну Африку. Зимує у Південно Східній Азії, Африці.

роки XX ст. в дельті Дунаю гніздувалося близько 3-5 тисяч

пар цих. птахів, тепер тут залишилася тільки невелика їх частина.
Загальна світова чисельність виду в теперішній час (2004 рік) оцінюється в розмірі 18000-19000 птахів.
В Україні звичайний, місцями численний у дельті Дунаю та на придунайських водоймах (у літньо-осінній період буває до 7000 особин, у найбільш придатних місцях спостерігаються скупчення до 1500, іноді до 2000 особин). На схід від дельти Дунаю вздовж узбережжя Чорного та Азовського морів кількість птахів значно зменшується (але зустрічаються зграї понад 250 особин). Сезонний максимум чисельності в Україні припадає на серпень.

пелікан — вид птахів з родини пеліканових.

Один з 9-ти видів роду; один з 2-х видів у фауні України.
Характерною ознакою цього птаха є кучеряве пір'я на
потилиці, часом доволі довге — через це він і отримав
свою українську назву. Дзьоб і ноги сірі; райдужна
оболонка ока світло-сіра. Молодий птах зверху світло- бурий; знизу сірувато-білий; шкіряний мішок вохристий; дзьоб жовтувато-сірий; на потилиці короткий «чуб». На другому році життя подібний до дорослого, але покривні
пера верху крил з бурою барвою. Дорослого вбрання набуває у віці 3 років. Маса тіла − до 12 кг, довжина тіла − 160–180 см, розмах крил − 280–295 см.
Кучерявий пелікан, за звичай, покидає гніздові колонії в
середині осені. Місця зимівлі розташовані на узбережжях східного Середземномор'я, півдня Каспійського
моря, Перської затоки, узбережжі південної Азії (переважно в дельтах річок). Кучерявий пелікан
відсутній на відносно холодних територіях, хоча може переносити температури нижче 0 °C протягом 7-10
днів. Спочатку цей птах був мешканцем тільки прісноводних водойм, але зараз колонії існують також і на
Солонуватоводних ділянках морських лагун та на засолених внутрішніх безстічних озерах. Для
розмноження та ночівлі птахи потребують ділянки, повністю ізольовані від суходолу (островки, коси,
ділянки плавней, оточені водою) для уникання хижих ссавців (лиси, собаки, вовки, шакали, дикі кабани і
ін.) та непокоєння з боку людей. Кучерявий пелікан харчується майже винятково рибою. Статевої зрілості
досягають на 3–4 році життя. Гніздові колонії кучерявого пелікана зазвичай розташовані на озерах, в
дельтах річок та в естуаріях, переважно в плавнях. Гнізда влаштовує поблизу відкритої води. Птахи, що
гніздяться, звичайно прилітають на місце гніздування наприкінці лютого, відкладання яєць відбувається
приблизно через 10-15 днів. Кількість яєць в кладці коливається від 1 до 4. Насиджування займає 30-32
дні, та ще 11-12 тижнів батьки годують пташенят. Найбільші втрати при розмноженні спостерігаються на
стадії яєць. Нині поширений від Південно-Східної Європи до Центральної Азії. Гніздові колонії кучерявого
пелікана існують в наступних країнах: Болгарія, Сербія, Греція, Монголія, Румунія, Туреччина,
Туркменістан, Україна. У межах України спорадично гніздиться на придунайських оз. Кугурлуй та Картал.

до уразливих видів.
Вид включено до Червоної книги України (1994, 2009),

до Конвенції з міжнародної торгівлі вимираючими видами дикої фауни і флори (CITES) (Додаток І), Боннської (Додатки І та ІІ) та Бернської (Додаток ІІ) конвенцій, AEWA. Охороняється в Дунайському біосферному заповіднику (рекомендовано здійснити охоронний режим у повному обсязі, не використовувати акваторії заповідника для рибного господарства).
Може завдавати певної шкоди рибним господарствам і впливати на іхтіоценози природних водойм, але через невелику чисельність виду цей вплив мінімальний.

великий приземистий птах, довжина тіла якого досягає 1,1 —

1,4метри, розмах крил — 2,2 — 2,3 метри, вага — 4-5 кілограмів. Самці і самиці цього виду забарвлені однаково (тобто статевий диморфізм відсутній), але самиці трохи крупніші. Забарвлення дорослих птахів сіро-коричневе, з білою потилицею та задньою поверхнею шиї. Протягом шлюбного періоду задня поверхня шиї стає темно-коричневою (див. фотографію нижче). Молоді птахи мають цілком буре забарвлення із світлішим черевом. Дзьоб сірий, з великим міхуром, який вміщує приблизно в три рази більший об'єм, аніж шлунок птаха — до 10 літрів рідини. Бурий пелікан поширений на узбережжі Мексиканської затоки, атлантичному та тихоокеанському узбережжях США, тихоокеанському узбережжі Південної Америки на південь до північних районів Перу та на островах Карибського моря . Після закінчення гніздового періоду цей птах зустріається на північ до Британської Колумбії та Нової Шотландії. Бурий пелікан є мешканцем винятково морського узбережжя, і, на відміну від інших видів цієї родини, ніколи не гніздиться та практично ніколи не зустрічається на прісних водоймах.
На відміну від більшості пеліканів, бурий пелікан зазвичай не збирає їжу з поверхні води, а пірнає за нею з повітря. Звичайно бурий пелікан видивляється косяк риби, баражуючи над морем на невеликій відстані від берега. Помітивши рибу, пелікан пікирує на неї, напівсклавши крила. Занурюючись під воду, він використовує розкритий дзьоб як сачок для вичерпування риби. Потім, на поверхні, пелікан виливає воду з піддзьобового міхура, видавлюючи її через бокові щілини нещільно
закритого дзьоба, пелікан споживає такі види риб як оселедець, менхаден (американський оселедець), кефаль,
атерината інші приповерхневі види, а також може харчуватись і ракоподібними (в основномукреветками).
Гніздування бурого пелікана відбувається в колоніях, що можуть налічувати до кількох тисяч пар. Самець
бурого пелікана обирає місце для гнізда і після цього намагається привернути увагу самиці задопомогою
характерних бокових рухів головою. Коли самиця обирає самця, він починає збирати і приносити до неї гілки,
стебла очерету, суху траву та листя для гнізда. Самка приймає ці матеріали, похитуючи головою, і
використовує їх для будівництва. Самка бурого пелікана відкладає 2-3 яйця крейдяно-білого кольору через
кілька днів після завершення будівництва гнізда. В насиджуванні беруть участь обидва батьки, і також вони
разом по черзі доглядають пташенят. Інкубація яєць відбувається дещо незвичайно: так як пелікани, на відміну
від інших птахів, не мають оголеної ділянки шкіри на череві, пристосованої для насиджування, вони зігрівають
яйця, кладучи на них лапи, плавальні перепонки на яких в цей час потовщуються і набувають підвищеної
температури завдяки розширенню кровеносних судин. Протягом перших 10 днів після виведення пташенят
батьки годують їх, відригуючи напівпереварену рибу на дно гнізда, а пізніше пташенята вибирають цю
відригнуту рибу безпосередньо з піддзьобових міхурів дорослих птахів.

це досить великий птах, але не для родини

пеліканоподібних — середнього розміру: довжина тіла 127–165 см, вага 5-9 кг, розмах крил — 2,4 — 2,9 метри. Забарвлення майже цілком яскраво-біле, з чорними маховими першорядними та зовнішніми другорядними перами, які добре помітні лише в польоті. Великий дзьоб з міхуром на нижній щелепі забарвлений в темно- рожевий колір, ноги оранжеві.. Пелікани цього виду набувають статевої зрілості у віці 3 років, і в природних умовах можуть досягати віку 25 років. Водойми, що пелікани використовують для живлення, можуть бути розташовані на відстані 100 і більше (до 300) кілометрів від місця постійного проживання.
Цей вид пеліканів використовує для живлення як рибу (коропоподібні,
щука, різні окуні, мересниці, на солоних та солонуватих водоймах — бички, кефаль), так і амфібій (жаби,
тритони) та їхніх личинок (пуголовків та великих личинок тигрової саламандри). Також, особливо на
морських акваторіях, пелікани споживають і ракоподібних (креветки, краби). Пелікани можуть полювати
як поодинці, так і колективно, оточуючи рибу та виганяючи її на мілину Дорослий американський
білий пелікан звичайно споживає за день кількість їжі, що становить 20-40% від ваги його тіла (приблизно
1,8 кг). Цей вид пеліканів гніздиться зазвичай на островах посеред водойм або на добре ізольованих
півостровах. Гніздо діаметром 30-50 сантиметрів побудоване на землі, в невеликих заглибленнях або на
невисоких насипах (якщо місце вологе) з уламків гілок, рослинного сміття та ґрунту, на рівному місці або
на незначному схилі. Звичайно на місця розташування гніздових колоній американські білі пелікани
прибувають в кінці березня — квітні, відкладання яєць та насиджування відбуваються з кінця квітня до
кінця травня, пташенята вилупляються на початку червня. Розмір кладки становить 1-3 яйця
(найчастіше — 2) розміром приблизно 8,9 на 5,9 сантиметри, крейдяно-білого кольору, з не дуже гладкою
поверхнею. Незважаючи на таку кількість яєць випадки, коли одна пара пеліканів вирощує більше одного
пташеня, є дуже рідкісними. Насиджування продовжується 31-32 доби, в насиджуванні та піклуванні про
пташенят беруть участь обидва батьки. Пташенята покидають гніздо у віці 17—28 днів, ще нездатними
до польоту, і формують великі групи всередині колонії. У більшості колоній молоді птахи відлітають
наприкінці серпня, у віці 10—11 тижнів

водойм та забруднення навколишньго середовища ядохімікатами (особливо пестицидами), а також турбування

людьми на гніздов'ях. Також в деяких місцях, переважно в латиноамериканських країнах, на американського білого пелікана часом полюють. Загалом, цей вид не знаходиться під загрозою зникнення, але на деяких територіях вже став рідкісним.

один з найменших представників родини Пеліканові. Його вагадосягає 7 кілограмів,

розмах крил — до 2,6 метра.
Оперення дорослих птахів — світло-сіре з рожевим відливом на спині та череві, кінці крил — темно-сірі. Дзьоб ззовні жовтий, зсередини дзьоб та піддзьобовий міхур забарвлені в рожевий колір.Дорослі птахи мають довгі пера на потилиці, що утворюють плюмаж, подібний як укучерявого пелікана. Молоді рожевоспинні пелікани плюмажу не мають, і забарвлення в них однотонно- сіре. Цей вид пеліканів є дуже мовчазним, він дуже рідко видає звуки — тихе рохкання або шипіння.
пелікан поширений в Південній та Центральній Африці (на півночі — до південних районів Єгипту), на півдні — до Аравійського півострова  та на Мадагаскарі. На заході африканського континента ареал рожевоспинного пелікана доходить до Сенегалу, С'єрра-Леоне та Мавританії. Основою раціону рожевоспинного пелікана є риба. Завдяки багатьом заповненим повітрям порожнинам в кістках питома вага цього птаха дуже мала, що полегшує політ, але унеможливлює пірнання. Тому рожевоспинний пелікан ловить рибу класичним для пеліканів шляхом, вичерпуючи її дзьобом з-під поверхні води. Також, як це притаманно і іншим видам цього роду, рожевоспинний пелікан може влаштовувати колективні полювання, коли до кількох десятків птахів, вишикувавшись в лінію або півколо, заганяють зграї риб на мілину. Окрім риби, цей вид пеліканів споживає багато різних видів безхребетних, амфібій, та іноді
навіть великих комах. За день рожевоспинний пелікан споживає 1-2 кілограми їжі. Перед утворенням
пар відбуваються шлюбні ігри, і в цей час рожеві тони в оперенні пеліканів стають найбільш
інтенсивними. Рожевоспинний пелікан гніздиться в плавнях, на піщаних та намулових мілинах,
невисоких скелях та невеликих острівцяхвсередині водойм. Часто цей вид гніздиться і на деревах (цим
він схожий на сірого пелікана), віддаючи перевагу за наявності старим баобабам. При цьому
формуються великі гніздові колонії.Гніздо рожевоспинного пелікана складене з сухих гілок, і майже
завжди без вистілки. Міцніші гнізда цей пелікан будує у випадку, якщо гніздиться на деревах.
Рожевоспинний пелікан відкладає 2-3 великих білих яйця, які насиджує в середньому 30 діб. Батьки
годують пташенят, відригуючи напівперетравлену рибу в піддзьобовий міхур, звідки пташенята
дістають її самостійно, глибоко занурюючи голову в дзьоб батьків. Статевої зрілості рожевоспинні пелікани досягають в 3-4 роки, і потім розмножуються протягом, в середньому, 6 років.

практично не полюють в зв'язку з тим, що їхнє м'ясо неможливо їсти (з огляду

на сильний запах тухлої риби). Найбільшою небезпекою для пеліканів є знищення природних місць проживання при меліорації водойм. Але, тим не менше, цей вид пеліканів на всій територій розповсюдження є досить чисельним та призвичаєним, і на теперішній час не відноситься до списку видів, яким загрожує небезпека.

літаючим птахом. Розмах крил у нього від 2.5 до 3.4 метри;
вага

від 5 до 6.8 кг (зареєстрований рекорд — 8.2 кг); довжина тіла 1.6 — 1.9 метри; довжина дзьоба 40-50 см (цей вид
занесений до Книги Рекордів Гінеса як птах з найбільшою довжиною дзьоба відносно довжини тіла); нижня щелепа
складається з двох тонких та рухливо зчленованих кісток, до яких кріпиться піддзьобовий міхур. Цей шкіряний міхур під
дзьобом вміщує 9-13 літрів води. Скелет австралійського пелікана надзвичайно легкий (завдяки порам та повітряним
«кишеням» всередині кісток), і становить менш ніж 10 % загальної маси тіла. Звичайні звуки, що видає цей пелікан —
глибокий грудний рокіт чи бурботіння. В дикій природі птах живе в середньому 10-25 років. У австралійського пелікана
спостерігається статевий диморфізм: самці дещо більші за самок. Очі в австралійських пеліканів коричневі з білою
окантовкою. На відміну від усіх інших сучасних видів пеліканів, ділянка оголеної шкіри навколо ока у австралійського
пелікана відокремлена від оголеної шкіри основи дзьоба пір'яною перемичкою, утворюючи своєрідні «окуляри», які є
діагностичною ознакою виду (див. порівняльну фотографію ліворуч). Австралійський пелікан зустрічається практично на
всій території Австралії, Папуа-Нової Гвінеї та в Західній Індонезії. Поодинокі зальоти зареєстровані в Новій Зеландії та
на різних островах заходу Тихого океану (Палау, архіпелаг Фіджі та ін.) В Австралії цей пелікан може бути знайдений як
на прісних водоймах, живлення австралійського пелікана є риба. Але цей вид птахів відомий як вкрай
неспеціалізований в плані живлення. Тому, окрім риби, він також може використовувати для живлення довгий список
водних організмів, таких якракоподібні, пуголовки та дорослі амфібії, і навіть невеликі черепахи. Ці пелікани з готовністю
приймають «підгодівлю» від людей, тому в їхній дієті останнім часом було зареєстровано багато незвичайних речей.
При нестачі кормових ресурсів, за деякими спостереженнями, пелікани австралійські можуть ловити, вбивати та поїдати
навіть чайок та каченят. Чайок пелікани тримають під водою до тих пір, доки вони не захлинуться, а потім поїдають в
напрямку з голови. Також австралійські пелікани можуть відбирати здобич в інших птахів.
Для розмноження австралійські пелікани утворюють колонії чисельністю до 40 000 особин. Звичайно такі гніздові колонії
розташовуються на островах або на ізольованих ділянках узбережжя. До гніздування австралійський пелікан може
вдаватись в будь-який період року залежно від погодних умов. Найважливішим лімітуючим фактором при цьому є
кількість опадів. Гніздо австралійського пелікана являє собою заглиблення в землі, яке готує самиць. Вона вискрібає
ямку, використовуючи ноги та дзьоб, і вистилає її рослинними рештками та старим пір'ям. Через 2-3 дні після того, як
гніздо готове, самиця відкладає 1-3 яйця, з проміжком до шести (в середньому-2-3) днів між кожним попереднім і
наступним. Висиджування починається з першого яйця, і в ньому беруть участь обидвоє батьків. При висиджуванні
пелікани закочують яйця на лапи. Висиджування триває 32-35 діб.

є ступінь забезпеченості придатними для життя водоймами. Так, наприклад, під

час заповнення водою западини озера Ейр в 1974–1976 роках майже вся популяція австралійського пелікана була сконцентрована в цьому районі, а на узбережжях континенту спостерігались лише поодинокі особини. Коли ж озеро Ейр знову висохло, зграї пеліканів швидко повернулись на морські узбережжя, а окремі групи в той рік спостерігались на зальотах в Новій Зеландії, на острові Різдва та архіпелазі Палау.
Найбільшою антропогенною небезпекою для австралійських пеліканів вважаються гачкові знаряддя для рибальства. Гачки пошкоджують шкіряний міхур пелікана, що часто призводить до загибелі птаха.