Тема 6. ВИКОРИСТАННЯ ДОКУМЕНТІВ ПРИ ВИЯВЛЕННІ ТА РОЗСЛІДУВАННІ КОРИСЛИВИХ

БАНКІВСЬКІЙ СФЕРІ
ПЛАН
Вступ
1. Правові аспекти у банківській діяльності
2. Способи скоєння злочинів

у банківській сфері
Висновки
Література

потоки і сприяє зростанню і вдосконаленню економіки.

Вона об'єднує банки

і спеціальні фінансово-кредитні інститути.

У зарубіжних країнах небанківські фінансово-кредитні інститути представлені пенсійними фондами, страховими, лізинговими, інвестиційними, фінансовими компаніями.

В Україні до небанківських кредитних установ належать каси взаємної допомоги, ломбарди, пенсійні фонди, органи державного та акціонерного страхування.

кошти, заощадження та доходи різних верств населення, виконують різноманітні кредитні,

посередницькі, інвестиційні, довірчі та інші операції.

Банківську систему України становлять сьогодні Національний банк України із розгалуженою мережею своїх установ, а також комерційні банки.

Ліцензію Національного банку України на здійснення банківських операцій мають 175 банків (100% від загальної кількості банків, що мають ліцензію
( з них 55 з іноземним капіталом).

України та про банківську діяльність.
Згідно з Законом України «Про Національний

банк України»
Національний банк –
емісійний центр України,
проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту,
організує міжбанківські розрахунки,
координує діяльність банківської системи в цілому,
визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн,
має монопольне право на випуск грошей в обіг, а також випуск (за рішенням Верховної Ради України) національних грошових знаків,
видає комерційним банкам кредити,
купує і продає випущені державою цінні папери, іноземну валюту і платіжні документи в іноземній валюті;
видає комерційним банкам ліцензії на проведення банківських операцій;
здійснює контроль і регулювання діяльності комерційних банків.

затверджуються Верховною Радою України, видає нормативні акти з питань, що

входять до його повноважень. Нормативні акти Національного банку є обов'язковими для всіх банків, розташованих на території України. Національний банк встановлює єдині правила бухгалтерського обліку в банках із застосуванням комплексної автоматизації і комп'ютеризації.
СТРУКТУРА НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ:
центральний апарат,
Кримське республіканське та обласні управління,
розрахункові центри при них,
регіональні розрахунково-касові центри у містах і районах.
Кожне обласне управління має понад два десятки функціональних відділів.

у формі акціонерних товариств з обмеженою відповідальністю або банків за

участю іноземного капіталу.

Засновниками комерційних банків можуть бути:
юридичні,
фізичні особи
(за винятком Рад народних депутатів усіх рівнів,
їх виконавчих органів, політичних і профспілкових організацій, громадських фондів, комерційних банків, а також державних підприємств).

фонду.
У прийнятті рішень, пов'язаних із поточною банківською діяльністю, комерційні

банки незалежні від виконавчих та розпорядчих органів державної влади та управління.
До складу органів управління банків не можуть входити працівники органів державної влади та управління, у тому числі шляхом поєднання посад.
Відносини між банками і клієнтами мають договірний характер. Клієнти самостійно вибирають банки для кредитно-розрахункового та касового обслуговування, можуть користуватися послугами одного чи кількох банків.

акціонерів.

Оперативне керівництво роботою банків здійснює Правління разом із центральним

апаратом.

У Республіці Крим, у місті Києві, у кожній області є дирекції відповідних республіканських чи обласних банків.

Обласні дирекції мають значну кількість функціональних відділів.

З метою забезпечення своєї фінансової надійності та захисту інтересів клієнтів комерційні банки створюють страхові та резервні фонди.

заснуванню фінансово слабких банків;
граничне співвідношення між розміром власних коштів банку

та сумою його активів встановлює межу розгортання кредитних операцій банку;
показники ліквідності балансу - це здатність банку своєчасно й повністю виконувати свої зобов'язання за першою вимогою вкладників (нормативне співвідношення між активами і зобов'язаннями банку з урахуванням строку їх погашення, а також можливості реалізації активів);
розмір обов'язкових резервів, що розміщуються у Національному банку виконують функцію страхування депозитів;
максимальний розмір ризику на одного позичальника визначається у процентному відношенні до загальної суми власних коштів банку.

операцій, які можуть виконувати банки:
залучення і розміщення грошових вкладів і

кредитів;
здійснення розрахунків за дорученням клієнтів, банків-кореспондентів та їх касове обслуговування;
ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;
фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестиційних коштів;
випуск платіжних документів та інших цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, акцій, облігацій тощо);
купівля, продаж і зберігання платіжних документів, цінних паперів, а також операції з ними;
видача поручительств, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;
придбання права вимоги щодо постачання товарів і надання послуг, прийняття на себе ризику виконання таких вимог та інкасація цих вимог (факторинг);
придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг);
купівля валюти у організацій і громадян і продаж їм іноземної валюти.

а також виконувати операції по страхуванню, крім страхування валютних, кредитних

та процентних ризиків.

Комерційні банки та їх установи працюють на принципах комерційного розрахунку, тобто в процесі виконання своїх функцій вони одержують прибуток, який обчислюється як різниця між його доходами та витратами.

Головним напрямом діяльності комерційних банків є кредитні операції, які приносять їм значну частку прибутку. Вирішуючи питання про кредитування, банк враховує різні фактори, у відповідності з якими визначає строк позички, суму забезпечення, умови повернення боргу, рівень процента та ін.

установчих документів;
засвідчена нотаріусом картка із зразками підписів і відбитку печатки;
баланс

на останню звітну дату, засвідчений податковою інспекцією, та довідка із податкової інспекції;
техніко-економічне обґрунтування ефективності проекту;
копії контрактів, угод;
гарантії повернення кредиту (вони можуть бути підтверджені гарантійним листом банку) з доданням установчих документів банку-гаранта), балансу на останню звітну дату, економічних нормативів, картки із зразками підписів і печатки, гарантійного листа страхової компанії, застави.

Клієнт зобов'язаний:
повернути одержаний кредит у строк,
заплатити банку проценти за

користування кредитом,
не ухилятися від банківського контролю,
не погіршувати своє фінансово-господарське становище,
використовувати кредит відповідно до його цільового призначення і гарантувати наявність забезпеченості кредиту протягом усього строку кредитування.

бути повернена позичальником банку у визначений договором строк.

Цільовий характер

кредитування передбачає вкладення позичкових коштів у конкретні господарські процеси.

Принцип забезпеченості позичок має на меті захистити інтереси банку і запобігти збиткам від неповернення позичальниками боргу внаслідок їх неплатоспроможності.

операцій комерційним банком.
ІІІ. Обслуговування банком зовнішньоторговельних угод.
IV. Лізингові

послуги комерційних банків.
V. Факторингові банківські операції.
VI. Консультування клієнтів комерційними банками
VIІ. Торгівля валютою.
VIІІ. Фінансування і кредитування капітальних вкладень

проводять безготівкові платежі і платежі готівкою як за рахунок коштів

клієнтів, так і на кредитній основі.
Для обслуговування платіжного обігу використовуються такі платіжні документи:
чеки,
платіжні доручення,
вимоги-доручення,
векселі.
Вексель є знаряддям комерційного кредиту. До останнього часу не було вексельного обігу, а отже і банківського інкасування векселів.

грошей від платника і зарахування цих грошей на банківський рахунок

клієнта.
Інкасування векселів проводиться банком до настання строку виплати по векселю (його погашення). Воно оформляється інкасовим індосаментом (передатним надписом на зворотному боці векселя), який засвідчує передачу клієнтом банкові права за векселем.
Одержавши від боржника потрібну суму, банк гасить вексель і перераховує гроші на рахунок клієнта.

прийнято спільне рішення про запровадження з 1 січня 1993 р.

форм розрахунків, які відповідають умовам сучасного господарювання, можуть використовуватися із застосуванням електронних технологій і забезпечують гарантоване прискорене надходження коштів.
Форми розрахунків:
платіжні доручення,
платіжні вимоги-доручення,
чеки,
акредитиви з депонуванням коштів у банку постачальника,
векселі.

такі операції означають вкладення коштів у цінні папери підприємств на

порівняно тривалий період.
Інвестиційні цінні папери - це зобов'язання, які обертаються на ринку у вигляді векселів, облігацій та акцій.
В Україні цей вид банківських операцій ще не дуже поширений.

між експортерами та імпортерами, а в разі необхідності - у

кредитуванні.
Посередництво здійснюється на основі кореспондентського договору, тобто угоди між двома або кількома кредитними установами щодо здійснення платежів і розрахунків однією з них за дорученням і за рахунок іншої.
Такі розрахунки відображаються на кореспондентських рахунках.

на тривалий строк предметів довгострокового користування (як правило, протягом строку

дії договору про лізинг орендар сплачує орендодавцю повну вартість взятого в оренду майна).
На прохання клієнта банк закуповує певне майно (устаткування, транспортні засоби, обчислювальну техніку тощо) і бере на себе практично усі зобов'язання власника, включаючи відповідальність за збереження майна, внесення строкових платежів, оплату майнових податків.
Клієнт, на прохання якого було куплене майно, укладає з банком строковий договір оренди, в якому визначається, разом з іншими умовами, розмір орендної плати і періодичність її внесення.

клієнта права на вимогу боргу (без права зворотної вимоги від

клієнта).
Як правило, банк купує дебіторські рахунки, пов'язані з постачанням товарів або наданням послуг.
Факторингова послуга оформляється укладенням між банком і клієнтом спеціального договору. Клієнт, що продав дебіторський борг, одержує від банку гроші (готівка, переказ, оплата чека тощо) у розмірі 80-90% суми боргу. Залишені 10-20% суми банк тимчасово стягує як компенсацію ризику до сплати боргу.

(вивчення платоспроможності господарюючих партнерів клієнта, організація емісій і повторного обігу

цінних паперів, вибір напрямку інвестування коштів тощо).
кредитних договорів,
лізингових операцій,
обслуговуванням платіжного обігу та ін.

платежів, страхування ризику знецінення коштів унаслідок зміни валютних ресурсів, одержання

прибутку за рахунок зміни курсів валюти.
Банк здійснює посередництво у валютних операціях. Зокрема, за дорученням клієнта банк протягом визначеного строку здійснює конвертацію грошових коштів у валюту і навпаки.
Банки надають довірчі (трастові) послуги, що полягають у здійсненні банком операцій в інтересах і за дорученням клієнтів (довірителів) на правах довірчої особи. Вони включають виконання робіт по обліку, збереженню цінностей, розміщенню коштів, фінансовому аналізу тощо. Довірителями виступають в основному приватні особи, а також фірми, благодійні організації, різні фонди, зокрема пенсійні.

Порядок оформлення фінансування залежить від того, як здійснюються витрати -

згідно з планом державних централізованих капітальних вкладень чи за рахунок власних коштів інвесторів. Усі грошові кошти, виділені на капітальні вкладення, концентруються в банку, що гарантує безперервне і цільове фінансування витрат.
Для всіх банків (крім Укрощадбанку) встановлено єдині правила ведення бухгалтерського обліку, організації контролю, документообороту і звітності.

господарства. Цей зв'язок виявляється насамперед у діяльності банків по розрахунковому,

касовому, кредитному обслуговуванню клієнтів. Операції, що здійснюються банками по кредитуванню, фінансуванню, розрахунках, відображаються у бухгалтерському обліку банків та їх клієнтів.
Основою ведення бухгалтерського обліку в банках є єдина Система рахунків синтетичного обліку (план рахунків бухгалтерського обліку), які деталізуються особовими рахунками аналітичного обліку, а також методологія відображення операцій на рахунках бухгалтерського обліку. Це означає, що всі банки (крім Укрощадбанку) користуються єдиною номенклатурою рахунків балансу. Отже, у системі банківського обліку застосовуються єдині порівнянні показники з усіх видів діяльності банків.
На даний момент банки України використовують план рахунків бухгалтерського обліку, затверджений постановою Правління Національного банку України від 21 листопада 1997 р. № 388, із змінами, внесеними Постановою Правління НБУ 8 грудня 1999 р. № 579.

рахунків) і рахунків другого порядку, які деталізують основні рахунки. Перші

дві цифри номера позначають рахунки першого порядку і вказують на основні економічні ознаки операцій, що обліковуються на рахунку. Певний тризначний номер рахунку позначає рахунок другого порядку. Третій знак деталізує ознаки рахунку.
Балансові рахунки синтетичного бухгалтерського обліку, вказуючи на основні економічні ознаки операцій, можуть також показувати галузеву і відомчу належність грошових операцій, і на належність клієнта до певного банку. За номерами балансового рахунку можна визначити, які операції обліковуються на рахунку і ким вони здійснюються.

журнали, оборотні відомості та картки.
Бухгалтерський журнал призначений для реєстрації

всіх операцій, проведених за день по балансу банківської установи. У ньому відображаються обороти та їх підсумки за балансовими синтетичними рахунками.
У касових журналах, які складаються окремо по прибуткових та видаткових операціях, фіксуються операції, визначаються загальні їх підсумки за умови обов'язкової кореспонденції із записами на рахунку «Каса» та іншими балансовими рахунками.
По субрахунках в розрізі відповідних синтетичних рахунків ведуться оборотні відомості.
Зведені картки бухгалтерського обліку складаються на підставі записів балансових рахунків, в яких реєструються обороти за день та їх підсумки по кожному рахунку, а також даних бухгалтерських журналів або щоденних перевірних відомостей.

скоюються шляхом використання підроблених кредитних авізо
Необхідне попереднє отримання злочинцями чистих

бланків авізо з відбитками печаток банківських установ.
Авізо - це письмове повідомлення відправника одержувачеві про відвантаження продукції, переведення коштів тощо.
Ці бланки можуть бути придбані у комерційних банках або скопійовані за допомогою високо технологічної копіювальної техніки. З метою підтвердження джерел грошових коштів, обґрунтування розрахункових операцій складаються підроблені платіжні доручення та інші документи «від імені» підприємницьких організацій (найчастіше - комерційних банків).
Треба мати на увазі, що підроблені авізо частіше всього складаються від імені комерційних банків, до розрахункового касового центру (РКЦ) банку платника можуть не надходити і в таких випадках проводок по кореспондентських рахунках немає. Ці операції не знаходять відображення також і в табуляграмах взаєморозрахунків, що їх складає розрахунково касовий центр (РКЦ) банку.

банку або його клієнтами кредитового авізо до розрахунково касового центру

(РКЦ) банку одержувача коштів;
оформлення платіжних документів з порушенням відповідних вимог (рукописне оформлення документа, наявність виправлень, дописок, відсутність печаток відправника та інших необхідних реквізитів);
надходження до розрахунково - касового центру (РКЦ) банку кількох бланків авізо за одним номером і серією;
відсутність підтвердження банком відправника перерахування грошових коштів на запит банку отримувача або ініціативне підтвердження (по телетайпу, телеграфу) достовірності кредитового авізо без отримання відповідного запиту від банку отримувача;
наявність на бланку телеграми відправника ознак підробок печатки та підписів працівників банку, відсутність на телеграмі відтиску календарного штампа та підписів працівника відділення зв'язку, а також відсутність або перекручення переказового ключа при передачі тексту телеграми.

авізо, здійснюються у таких напрямках:
а) перевіряються відомості щодо використання підроблених

банківських платіжних документів шляхом аналізу карток по рахунках МФО (міжфінансовий оборот) за певний період;
б) у разі виявлення кредитових-авізо із ознаками підробок, необхідно в розрахунково касовий центр (РКЦ) і комерційних банках-одержувачах авізо перевірити, чи надсилалися запити на підтвердження фактів переказу грошових коштів;
в) перевірка авізо, по яких підтвердження про переказ грошей не одержано, надалі здійснюється у банку платника: встановлюється наявність їх копій та інших платіжних документів, які є підставою для проведення розрахункової операції, з метою подальшого порівняння їх з оригіналом авізо. Крім цього, необхідно зазначені в авізо суми зіставити із сумами, відображеними на кореспондентських рахунках банку платника і банку одержувача;
г) якщо кошти зараховуються на розрахункові рахунки клієнтів, обов'язково треба перевірити достовірність здійснення господарської операції, за яку ці кошти отримані. Для підтвердження або спростування цих фактів аналізуються договори-постачання, товарно-транспортні документи та інші супровідні товарні документи (наряди на вантажно-розвантажувальні роботи, товарні ярлики, сертифікати). У бухгалтерії підприємств, що отримали або переказали грошові кошти, необхідно проаналізувати виписку розрахункового рахунку банку, операції, які в ній зазначені, зіставити виписку з особовим рахунком підприємства у банку;

коштів задокументовано, разом із вирішенням питання про порушення кримінальної справи

з керівництвом банку вживаються заходи до блокування коштів, які надійшли на рахунки клієнтів, і сторнування платіжних документів. Якщо підприємство перерахувало кошти у порядку розрахунків в інші банки, їм надсилаються телеграми з вимогою заблокувати ці кошти та поясненням причин такого звернення. У цих випадках кошти, зараховані на кореспондентські рахунки комерційних банків, списуються з них регіональними підрозділами Національного банку України.
При виявленні і документуванні таких злочинів оперативні співробітники повинні враховувати ту особливість, що підприємницькі структури, яким перераховуються грошові кошти, можуть бути фіктивними, тобто такими, що реєструються лише з метою одержання коштів і ніякою господарською діяльністю не займаються. Тому надзвичайно важливо оперативно відпрацьовувати зв'язки керівників і службовців комерційних банків, інших підприємницьких структур, на чиї рахунки перераховуються кошти. Як правило, ці особи знають дійсних організаторів злочинних дій.

банку видати вказану в ньому суму грошей пред'явнику чека або

перерахувати певну суму з поточного рахунку особи, яка підписала чек, на рахунок чекопред'явника.
При видачі чекової книжки платнику відповідна сума коштів депонується на окремому рахунку, який відкривається клієнту в банку платника. Це гранична сума (ліміт), на яку можуть бути виписані чеки.
Чек, виписаний на суму, що перевищує ліміт, є недійсним.
При чековій формі розрахунків видача грошей здійснюється за місцезнаходженням рахунку одержувача коштів на основі розрахункового документа, оформленого платником. Виписаний для оплати товарів чи послуг чек передається одержувачу коштів, який здає його в свій банк. Останній зараховує суму чека на рахунок одержувача та інформує про це платника. Одержавши повідомлення, банк платника списує гроші з рахунку, на якому була депонована сума при видачі чекової книжки.

з неправдивими відомостями про неіснуюче підприємство, або таке підприємство, що

має розрахунковий рахунок в установі банку.
За цим чеком вказана в ньому сума коштів зараховується на рахунок дійсно існуючого підприємства, яке маючи два рахунки в різних установах банку, переводить кошти з одного рахунку на другий. Потім ці кошти зараховуються на рахунки ще кількох підприємств та фірм, а далі вилучаються і присвоюються.
Ознаками корисливих зловживань можуть бути:
вказані у чеках значні суми грошових коштів, які необхідно ретельно перевіряти;
певна кількість пред'явлених однією особою чеків, грошові кошти по яких становлять значну суму.

двох або більше розрахункових рахунків в установах банку;
оформлення злочинцями доручення

на підставну особу з метою отримання чекової книжки;
отримання злочинцями чекових книжок та внесення до них фіктивних відомостей;
оформлення фіктивних документів про реєстрацію підприємств, відкриття на підставі цих документів в установах банків поточних рахунків.

документів, які обґрунтовують ці операції (договори, контракти і т. д.),

а також документів на оплату транспортних послуг, електроенергії, сировини та ін. З'ясовується надходження до податкової інспекції платежів по податках і дотримання термінів платежів. Зустрічні перевірки у підприємствах (чекодавцях та чекоодержувачах) є найбільш ефективним прийомом встановлення фактів здійснення фіктивних операцій, які полягають у перекиданні грошових коштів з одного рахунку на інший.

при пред'явленні доручення на отримання чекових книжок обов'язково перевіряти особу,

яка зазначена в дорученні;
З'ясувати, чи дійсно зареєстровані та функціонують підприємства, які є чекодавцями;
Перевіряти в установах банку наявність рахунків підприємств, вказаних у чеках, а також відображення у бухгалтерських проводках зазначених у чеках сум;
Перевіряти чеки через установи банків щодо достовірності внесених у них відомостей.

чекодавця і чекопред'явника);
банківських документів про залишок грошових коштів на рахунках

чекодавця;
витягу із розрахункового рахунку банку про залишок грошових коштів на рахунках чекодавця;
договорів, угод, контрактів, документів про поставку товарів, виконання робіт та ін., згідно з якими проводиться Розрахунок чеком.
Виявлені у документах невідповідності, а також відсутність певних документів свідчать про ознаки скоєння злочинних дій.

полягає в тому, що контролер-касир відділення Ощадбанку протягом певного часу

навмисно по оперативному щоденнику і особовому рахунку вкладника не проводить певні суми грошей повністю або частково, хоча в ощадній книжці ці суми відображаються правильно.
Матеріально відповідальні особи філій, відділень Ощадбанку України з метою маскування порушень ведуть «подвійну картотеку» або «подвійний облік».
Для виявлення та документування цих зловживань необхідно встановити невідповідностей між показниками, які містяться у взаємопов’язаних документах, для цього необхідно проаналізувати:
прибутковий ордер;
операційний щоденник;
журнал (реєстр) реєстрації ордерів;
особисті рахунки клієнтів;
ощадні книжки вкладників.
Важливе значення при документуванні розкрадань грошових коштів вкладників має своєчасне викриття та вилучення картотеки або інших документів «подвійного обліку».

їх від населення
Суть цього злочину полягає у неоприбуткуванні та невідображенні

касиром чи контролером в операційному щоденнику, а також у додатку до нього (контрольній відомості ф. 56) суми вартості облігацій державної позики, придбаних у населення.
Неоприбутковані облігації державної позики продаються населенню, а курсова різниця (у грошовому виразі) привласнюється контролером чи касиром.
Ознакою злочину є:
невідповідність між фактичною сумою і кількістю наявних облігацій,
невідповідність між сумою вартості і кількістю облігацій, що відображені у додатку до операційного щоденника.

Перевірка здійснюється шляхом поаркушного перерахування облігацій державної позики.
Треба мати на увазі, що цей злочин скоюється за умови попередньої змови між контролером, касиром і завідуючим відділенням Ощадного банку.

такі документи:
інвентаризаційна відомість на початок періоду, який перевіряється;
контрольні відомості на

продаж та купівлю облігацій державної позики (ф. 56);
операційні щоденники;
звіти про рух грошових коштів і цінних паперів, за місяць, квартал;
інвентаризаційна відомість на кінець періоду, який підлягає перевірці.

Крім того, підсумкові дані за місяць про продаж та купівлю облігацій треба зіставити з даними, відображеними на відповідних синтетичних рахунках у бухгалтерії Ощадбанку.

матеріально відповідальними особами Ощадбанку грошових коштів наведеним вище способом може

відбуватися за рахунок:

свідомо неправильного визначення відсотків по вкладах, найчастіше у випадках, коли клієнт має на рахунку «некруглу» суму, а також коли гроші лежать на рахунку у банку не повний календарний рік. Злочину сприяє як складність визначення відсотків, так і те, що не кожен громадянин може перевірити правильність підрахунків;

щорічного нарахування відсотків на суму первісного внеску, а не на суму фактичного залишку (у разі, якщо на рахунку не проводились видаткові операції), а також коли залишок грошових коштів на рахунку більший від суми первинного внеску;

переоформлення простого внеску клієнта на терміновий внесок без його відома з метою привласнення різниці між сумами відсотків від термінового і звичайного внеску.

такі документи:
операційний щоденник;
особовий рахунок;
прибутковий ордер на прийняття готівки;
прибутковий ордер ф.

63 (при безготівковому розрахунку), який складається на загальну суму платежів, списаних з рахунків вкладників за їх дорученням;
книга реєстрації незатребуваних клієнтами ощадних книжок (ф. 20);
довідки про виведені залишки вкладів і суми нарахованих відсотків (ф. 30);
виписки про операції (ф. 19).

повинно бути організовано суцільне звірення записів в ощадних книжках вкладників

із записами в їх особистих рахунках і документами, які знаходяться в бухгалтерії центрального Ощадбанку. Для цього необхідно запросити клієнтів до відділення Ощадбанку або здійснити таку перевірку за місцем проживання вкладників. Крім того, доцільно перевірити об'єктивність записів в ощадних книжках працівників філій (відділення) Ощадбанку, звертаючи увагу на суми безготівкових перерахувань. При встановленні останніх необхідно перевірити платіжні відомості на одержання заробітної плати та перекази ф. 1 10-а (за їх допомогою здійснюються безготівкові перекази). У випадку підтвердження інформації щодо привласнення матеріально відповідальними особами Ощад­банку грошових коштів будь-яким способом, оперативні співробітники за власною ініціативою повинні організувати проведення документальної ревізії.