Творчий проект МИХАЙЛО ПЕТРЕНКО

В.В. , вчитель української мови та літератури МЗШ І-ІІІ ступенів

№11

Рік розробки проекту : 2015

Петренка.

Завдання проекту:
- формування духовних цінностей;
- виховання почуття патріотизму, любові

до рідної землі;
-розвивання творчого потенціалу учнів;
- формування навичок спілкування;
- уміння висловлювати особистісно-ціннісне ставлення до опрацьованого матеріалу;
-виховання поваги до творчості М. Петренка - співця Донецького краю;
-розвивати спостережливість та вміння узагальнювати , виділяючи головне;
усвідомлення ролі проектної діяльності у самооствітньої діяльності учнів;
Робота розрахована на учнів 9-11 класів.
Тип проекту: інформаційно-дослідницький .
Тип проекту за предметно-змістовою характеристикою: міжпредметний(об’єднує дисципліни: українську літературу , українську мову, інформатику).
Навчальна робота: колективна , короткострокова .

Петренка?

Тематичні питання проекту :
1. Яким постає рідний край

у поезіях М . Петренка ?
2. Чи є у творах поета-романтика автобіографічні мотиви?
3.Чи дійсно творчості поета притаманна філософська спрямованість ?
4. Варіативність віршів М. Петренка .
5. Чи мав місце вплив усної народної творчості на поезії поета-романтика?

Актуальність: цим проектом ми прагнемо привернути увагу до творчої особистості
М.М.Петренка з метою збереження духовного та літературного спадку Донеччини .

Етапи реалізації:
1.Підготовчий(початок березня 2015 року)
- інформація про учнівський проект;
- створення ініціативної групи ;
- обговорення мети і завдань проекту;
2. Практичне вирішення ( середина березня початок квітня 2015 року)
- участь у проекті учнів 11 класу;
- опрацювання додаткової науково-популярної літератури , використання інтернет-ресурсів;
3. Підсумковий захист проету

Коротка анотація проекту

У процесі роботи було здійснено аналіз його поетичних творів.Для цього автори проекту здійснили віртуальну мандрівку у рідний М.М Петренку Слов'янськ,ознайомились з фактами його біографії,з'ясували їх вплив на тематику,мотиви поезій.

Учнівський проект присвячено дослідженню життя та творчості М.М Петренка.

Це дало змогу дати відповідь на ключове питання проекту: “Які основні мотиви лірики
М.М Петренка?”.У результаті дослідження поетичні твори було згруповано у вигляді опорної схеми-таблиці.

У роботі також показано зв‘язок поезій М.М Петренка з музичним мистецтвом.
Поціновувачі творчості поета зможуть прослухати пісню «Небо»,ознайомитися з варіантами її текстів різних років,інформація про які була добута в результаті пошукової роботи учнів.

Проект розрахований для широкого учнівського загалу.

романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не

розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчання історичного минулого (історизм), інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм.

у лексичний фонд літературної мови, розширили систему зображувально-виражальних засобів.
· Відобразили

національний побут у багатьох його виявах, безправність трудового люду, деякі сторінки громадського життя, історичне минуле України.
· Увели в літературу нові жанри.
· Багато сил і уваги приділяли збиранню та публікації фольклорних творів, що дало змогу уберегти від забуття перлини народної поезії.


Романтизм в українській літературі має свої характерні риси. Це повага до минулого та туга за історичною славою народу, зацікавлення народною творчістю, фольклором, демонологією. Романтики полюбляли переносити місце дії своїх творів у екзотичні країни та місця, часто вводили фантастичний елемент до своїх творів, набули поширення жанр балади, ліро-епічної поеми. 


Український романтизм уже відійшов у минуле, проте він мав величезне значення для розвитку української літератури, він і досі цікавий читачеві, бо, напевно, кожен з нас в душі — романтик...

можливої мови створення літературних творів на нашій Батьківщині.

Представники

М. Костомаров

"Руська трійця" (М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Вагилевич)

Є. Гребінка

В. Забіла

вивчена мало.
Вперше аналітичний підхід у вивченні біографії поета прослідковується

у Г. Нудьги в статті «Два поети-романтики» , що вийшла в 1960. Автор пильно розглядає раніше згадані в літературі біографічні довідки про М. Петренка.

На сьогоднішній день ще залишається багато невивчених сторінок з біографії Михайла Петренка:
документально не підтверджене місто й місце народження,
не встановлено точну дату народження,
не з'ясовано місце проживання його батьків у місті Слов'янську,
невідомо ,де перебував і чим займався Михайло Петренко в період після закінчення університету та до вступу на службу в Харківську Палату кримінального суду (липень 1844),
ще невідоме місце його поховання в Лебедині,

повіту — † 25 грудня 1862, Лебедин) — поет Харківської школи романтиків, автор віршів «Дивлюсь я на

небо, та й думку гадаю…», «Взяв би я бандуру…», «Ходить хвиля по Осколу…», котрі стали народними піснями.

Портрет Михайла Петренка «Студент» роботи заслуженого художника України О. М. Чередниченка

Російської імперії, але документально це не підтверджено.

Карта України
Донецька обл.,
м.Слов‘янськ.

з дворян, проживав у Слов'янську і служив у Слов'янській городовій ратуші.
Дідом Михайла

Миколайовича був Петренко Дмитро Іванович (1762 р. н.). Дмитро Петренко одружився 4-го лютого 1789 на дочці купця зі Слов'янська — Ксенії Борисівні П'ятирубльовій (1770 р. н.).
Можливо, дворянство роду Петренків, до якого належить і Михайло Миколайович, почалося саме з діда Поета, що служив квартальним поручиком.

його дружини Марфи Андріївни було, принаймні, шестеро дітей:        Ксенія – 1814

р. н.        Михайло – 1817 р. н.        Олексій – 1819 р. н.        Настасия – 1821 р. н.        Євграф – 1822 р. н. (Соборна Воскресенська церква м. Слов'янська, народився 9 грудня, охрещений 11 грудня; хрещені: колезький секретар Лаврентій Пилипович Корсунов та генерал-майорша Іуліанія Дмитрівна Тихоновська)        Марія – 1827 р. н.        Мабуть, батько Михайла рано помер, або загинув. Як, де й коли це сталося, а також місце поховання його доки невідомі. Документальних матеріалів з даного питання немає, проте, гіпотеза грунтується на аналізі віршів Поета. Питання відкрите для дослідження.

але лише з певною вірогідністю можна вважати, що початкову школу/училище

він закінчував у місті Слов'янську. Принаймні з 1833, Михайло проживав і вчився в Харкові.

Після закінчення учбового закладу, в якому Михайло Петренко навчався до університету (це, мабуть, не була Харківська губернська гімназія, тому що його прізвище в списках поки ще не виявлене), у 1837 Михайло вступив до Імператорського Харківського університету на юридичний факультет.

Харківського університету зі статусом «действительнаго студента», що свідчило про закінчення

закладу без відзнаки.

Імператорський Харківський університет

Невідомо де проживав і чим займався Михайло після закінчення університету, поки не вступив до служби в Харківську Палату кримінального суду канцелярським чиновником (13 липня 1844). Є деякі підстави припускати, що після закінчення університету Михайло деякий час мешкав у Харкові та Царстві Польському.

у чині губернського секретаря
19 вересня 1844 призначений старшим помічником столоначальника
6

червня 1845 призначений до виконання обов'язків столоначальника
17 серпня 1846 затверджений столоначальником
за відмінну старанність до служби «по Высокому манифесту» 26 листопада 1846 Михайло Петренко нагороджений чином колезького секретаря
16 серпня 1847 призначений у Вовчанський повітовий суд секретарем
6 липня 1849 переведений у місто Лебедин повітовим стряпчим (прокурором), де в Лебединському земському суді служив до кінця 1862.

пам'ятною медаллю другого ступеня «В память войны 1853–1856 гг.» темної бронзи на Володимирській

стрічці, але ж, участі у Кримській війні 1853–1856 не брав.

Родина

Михайло Петренко був одружений на дворянці Анні Євграфівні Миргородовій (православного віросповідання), мав п`ятеро дітей:
Син Микола, народився 16 серпня, охрещений 23 серпня 1849.
Дочка Людмила, народилася 23 серпня, охрещена 28 серпня 1851. Людмила померла до 1853 (до складання формулярного списку 1853 року).
Дочка Варвара, народилася 16 січня, охрещена 20 січня 1853. Варвара померла в дитячому віці до 1858 (до складання формулярного списку 1858 року).
Дочка Марія, народилася 23 січня, охрещена 29 січня 1855.
Син Євграф, народився 20 квітня 1857. Євграф Михайлович Петренко помер 14 січня 1910 й похований на кладовищі невеликого кримського селища Таганаш.

Дітей Михайла Петренка хрестили в різних церквах м. Лебедина. Це може свідчити, що його родина кілька разів міняла місце проживання.
Поки невідомо як складалося подальше життя дружини Михайла Миколайовича — Анни Євграфівни та їхньої дочки Марії.

1862 у віці 45 років від лихоманки в місті Лебедині Харківської

губернії, про що зроблено відповідний запис у метричній книзі Миколаївської церкви міста за 1862р.

м.Лебедин

Сумська обл.,
м.Лебедин.

дня народження М. Петренка на будівлі бібліотеки відкрито пам'ятну меморіальну дошку,

на якій вказано: «У 1817 році в Слов'янську народився український поет-романтик XIX століття Михайло Миколайович Петренко».

У липні 2012, ім'ям Михайла Петренка названа одна з вулиць нового житлового масиву Веселковий міста Слов'янська.

з написом: «У цьому будинку з 1849 по 1862 рр. жив видатний

український поет-романтик Петренко Михайло Миколайович».

Творчість

поетичному альманасі «Сніпъ», який видавався О. Корсуном. В збірці під загальним заголовком «Думки» було надруковано

декілька віршів Поета: «Недоля» (Дивлюся на небо та й думку гадаю…), «Вечjрнjй дзвінъ» (Якъ в сумерки вечjрнjй дзвjнъ…), «Смута» (Чого ты, козаче, чого ты, бурлаче…), «По небу блакитнjмъ очjма блукаю…», «Гей, Иване! Пора…» (два вірші), та «Туди мои очj, туди моя думка…».













Останнє відоме на сьогоднішній день прижиттєве видання віршів М. Петренка відбулося в «Южном русском зборнике» (1848), де вони були об'єднані в цикл «Думu та співu».
Також перша, і мабуть єдина, прижиттєва опублікована біографічна довідка про Михайла Петренка вийшла в «Южном русском зборнике» (1848), тому А. Метлинського називають першим біографом поета.

різні часи.

Так писав про Михайла Петренка український письменник і поет Іван

Франко:
“Останній томик Зборника Метлинського займає Квітчина драма «Щира любов», писана російською мовою з виїмком української ролї Галочки. Поміщені в першім томику вірші Михайла Петренка мають дуже малу поетичну, а ще меншу язикову вартість…”

Шамрай:

“…невеличка його літературна продукція цікава для нас тим, що він чи не перший з харківських поетів перейшов від балядних і пісенних форм до рефлективної, психологічної лірики, що так розвинулась у романтичних традиціях інших літератур... ”

Небо " ,
цикл " Недуг"
Мотив сирітства ,
духовної

самотності.

" Батьківська могила"

Рідний край

Цикл "Слов'янськ " ,
"Чого ти козаче , чого ти бурлаче " ,
" Далеко од родини " ,
" Туди мої очі, туди моя думка "

Філософське буття ,
космізм

Цикл “Небо”

 в  далекій  стороні, Без  рідних  сліз,  в  чужій  землі, Ти  ліг,  мій

 милий  тату,  спати? Додому  я  гулять  прийшов, Дивлюся  -  плачуть  діти,  мати, Так  я  залився  та  й  пішов Тебе,  мій  батечку,  шукати. Іду,  горюючи,  іду, Шукати  батьківську  могилу; А  де  її  самотную  найду  - Так  там  заляжу  та  й  загину….

Ще в школярські роки він утратив батька , який загинув десь на чужині , далеко від сім'ї . Цьому факту присвячений вірш "Батьківська могила" , написаний с почуттям глибокого жалю і уболівань за "милим татом " . У зворушливо написаних рядках розповідається про ту хвилину, коли сімья довідалась про цю велику втрату.

. Петренка ідеальним простором постає також Батьківщина - рідний поетові

Слов’янськ . При цьому твори циклу "Слов’янськ"майже не дають уявлення про зовнішній вигляд міста , акцент перенесено на духовний світ героя . Важливу роль відіграють у циклі слухові образи - пісні слов’янської дівчини , що мотивом проходять черех весь цикл . Автор справді пропонує своєрідний " музичний рух почуття" .
Поет змальовує батьківщину , як поетичну модель ідеального світу , в якому його герой віднайде загублену рідну домівку й кохання ..
 

 понурим  я  за  краєм  України І  думаю  про  вас,  слов'янськії  пісні. Один

 живу  поміж  чужими, Нігде  собі  привіта  не  найду; Куди  не  повернусь,  куди  я  не  піду, Все  я  один  із  вами,  жалібними, Як  той  туман,  що  по  весні Лягає  ранком  по  долині…»

"Рай цілий радості і пекло мук..."
«Рай  цілий  радості  і  пекло  мук Пісні  слов'янські,  голос  з  того  світа, Невідомий  од  серця  і  для  серця  гук, Душа  дівоча  без  привіта…»

«СЛОВ'ЯНСЬК»
«Ось-ось  Слов'янськ!  Моя  родина! Забилось  серденько  в  грудях, Пригнулись  до  землі  коліна, А  очі  плавають  в  сльозах! Слов'янськ,  Слов'янськ!  Як  гарно  ти По  річці  Тору,  по  рівнині Розкинув  пишнії  садки, Квіти  пахучі  по  долині І  так  красуєшся  собі...»

“Чого ти, козаче, чого ти,

бурлаче, Як вітер осінній в діброві заплаче, Головоньку схилиш, слізьми обіллєшся, Від думки, від горя у поле плетешся? Хіба ж ти, козаче, із вітром здружився, Що вітер заплакав, а ти й зажурився…”

Часто батьківщина асоціюється із " золотим віком" біографії поета - безтурботним дитинством і найкращими спогадами . Перебування за межами рідного краю нерідко доповнюється мотивами самотності і сирітства. Чужина виступає ще й своєрідним випробуванням для героя , можливістю виявити внутрішній душевний потенціал .

 на  чужій  немилій  стороні Броджу  понурим  я  за  краєм  України І  думаю

 про  вас,  слов'янськії  пісні. Один  живу  поміж  чужими, Нігде  собі  привіта  не  найду…»

Герой поезії сприймає простір не географічно , а бере до уваги власні субєктивні переживання . Дана поезія побудована на символічному зіставленні реалій рідного та чужого краю з емоційним прагненням повернутись до Батьківщини : тут поєдналися і розпач і надія .

«Туди мої очі, туди моя думка, Де ти живеш, Галю, сердешна голубка; Од раннього ранку до пізньої ночі Я плачу без тебе і виплакав очі; А ти мого горя не чуєш, не знаєш. О, як болить серце, як тебе згадаєш…»

«Туди мої очі, туди моя думка»

У творах митця " мандрівка" романтика тісно межує з ностальгією. Однак ця ностальгія не є просторово-територіальною - відомо , що поет не виїздив за межі України . Вона носить інший характер : Герой сумує не стільки за полишеними місцями , скільки за певними " світлими" періодами життя.

мотив посмертного буття душі . Герой усвідомлює , що земне

життя- не замкнений простір духовного існування, і смерть не означає закриття душі для любові . Герой ніби борсається між приречиністю на самотність і поривом для близької душі : біль і смуток , намагання примиритися з тяжкою втратою і неможливість приборкати закохане серце створюють загострену драматичну картину інтимної лірики М . Петренка.

 голубці  плаче. Хвиля  вдариться  об  берег,  - Берег  зеленіє; Як  загуде  сизий  голуб, Так

 аж  серце  ниє. Гудів,  гудів  сизий  голуб Та  й  став  воду  пити  - Хотів,  бідний,  своє  горе Водою  залити. Де  ти,  моя  голубонько, Де  ти,  сизокрила; Нащо  мене  покинула, За  що  розлюбила?...»

«…Прийди,  прижмись,  моя  мила, Та  до  мого  серця; Болить  воно  від  кохання, Так  чи  не  минеться…»

«…Цитьте,  вітри!  Цитьте,  буйні! В  лузі  не  гудіте! Моє  горе  лягло  спати, Так  не  розбудіте. Ох,  заснуло  воно  в  серці, Як  в  норі  гадюка; Наче  легше  мені  стало, Наче  менша  мука…»

сокіл, чому не літаю? Чому мені, Боже, ти крила не дав? Я

б землю покинув и в небо злітав, Далеко за хмари, подальше від світу, Шукать собі долі, на горе привіту И ласки у сонця и зірок прохать И в світі іх яснім себе покохать. Бо долі ще з-малку кажусь я нелюбий! Я наймит у неі, хлопцюга приблудний, Чужий я у долі, чужий у людей! Хиба ж хто кохає нерідних дітей? Кохаюсь я лихом и щастя не знаю И гірко без долі свій вік коротаю. И в світі гірко, а як стане ще гірше… Я очі на небо, — и мені веселійше, И в думках забуду, що я сирота, И думка далеко, високо літа! Дайте ж мені криля, орлиниі криля: Я землю покину, на небо полину И в хмарах від світу на віки утону.

починався словами «Дивлюся на небо та й думку гадаю…» було

подано Олександром Корсуном в поетичній збірці «Снjпъ» 1841-го року, де він мав первісну назву «Недоля».

Вдруге вірш з'явився у циклі «Небо» в «Южном русском зборнике», підготовленому й виданому 1848-го року Амвросієм Метлинським. Друга редакція вірша практично не відрізнялася від першої.
1876-го року думу було надруковано у львівській «Правді» в рубриці «З недрукованих ще поезій Тараса Шевченка». Згаданий текст було знайдено в альбомі Тараса Шевченка, куди Кобзар інколи записував вірші, що йому сподобались. Саме тому дехто й сьогодні помилково вважє Тараса Шевченка його автором, хоча перша літературна помилка сталася ще 1876-го року. Невдовзі її виправив Олександр Кониський на сторінках львівського журналу «Зоря» 1887-го року.

Людмилою Александровою ,випускницею Варшавської консерваторії,дочкою харківського поета й військового лікаря

Володимира Александрова.Вірш набув широкої популярності як українська народна пісня літературного походження.
Тема недолі,скарги на життя,незадоволення земним буттям ,бажання заховатися від сирітського горя-усім наповнений вірш.
Тут переживають мотиви втечі від реалій,пошуку щастя.
Ліричний герой,одинокий сирота,скаржиться на долю,для якої він чужий,змалку нелюбий,наймит,хлопцюга приблудний.
Риторичні фігури(“Чому мені,Боже,ти крижів не дав?”,”Хіба ж хто кохає нерідних дітей?”),тавтології(“Чужий я у долі,чужий у людей”),розлогі метафори підкреслюють приреченість на самотність.

Можемо зробити висновок , що у всіх трьох варіантах цієї поезії далекий простір для героя є ідеальним місцем , де можна знайти полегшення , втамувати біль. Образ неба- це космічний , вищий духовний вимір , який випромінює потужну духовну силу , котра полонила душу ліричного героя.

землі,тому вважає,що зміг би знайти розраду і спокій,коли зможе літати

,як сокіл.

Ідея поезії-утвердження свободи особистості,яка притаманна кожній людині як найбільшу цінність людського життя.

Жанр-елегія.

Вид лірики-філософська.

Отже,твір пронизаний романтично-меланхолійним смутком,журавлиним настроєм нездійсненої мрії життя.

Герой поезії виступає частиною природи й прагне злитися з нею,поривається до неба,хоче втекти від земних буднів:”Я б землю покинув і в небо злетів!Далеко за хмари,подальше од світу…”.Тугу за гармонією реального життя й ідеалу ,їхню несумісність автор передав через народнопоетичні образи-символи,характерні для романтизму:космічні символи(небо-високіть,недосяжність;сонце-вища космічна сила,осяяння,слава.велич;місяць-символциклічного ритму часу,вічності,постійного оновлення;аналізовані раніше образи-символи зірки,зорі),земні символи(земля-мати-годувальниця,багатство,щедрість,родючість,гріхопадіння;світ-приземленність,буденність),абстрактні символи (крила-символ мрії,творчості,натхнення),птахи (сокіл,орел-символ відваги,сміливості,гордості)

намагається пояснити причину появи цього твору, сповненого романтично-меланхолійним смутком, журливим

настроєм нездійсненної мрії життя. Він пише:

«…Михайло тяжко сприймав зло та несправедливість, на що споконвіку була щедрою матінка Земля. Тому в його творчості омріяні небеса — поселення богів — виступають антиподом "брудної” землі. Не знаходячи того, про що мріяв, на землі, поет звертав свої погляди на небеса. Критика зазначала, що небо — це вимріяний уявний світ поета, в який він «тікав» від злої долі і людей, від земного життя, що завдавало болю й печалі. Йому здавалося, що тільки там, у позахмар’ї, у незнаній голубизні та чистоті, і є те, чого бракувало на землі. Але поет не міг туди дістатися. Лише в мріях. У реальності ж... От якби крила... Однак Бог не дав людині крил. І самітник-поет, "…окутавшись серпанком романтики, намагається витати над землею, у хмарах, у створеному ним дещо ілюзорному світі...”».

“Восток-4” з льотчиками-космонафтами СРСР О.Г. Ніколаєвим і П.Р.Поповичем на борту.

Яке ж було здивування керівників Центру управління,коли незабаром із космосу долинула пісня “Дивлюсь я на небо…”Це Павло Попович тільки так міг передати почуття,які переповнювали його душу і серце. Чому саме ця?Тому,певне,що саме в ній знайшли втілення філософські роздуми народу про Всесвіт і безкінечність.

П.Р.Попович

О.Г. Ніколаєв

поезії як феномена , в якому яскраво відобразився національно-нородний характер

, дух нороду . Самобутній талант поета не лише органічно сприйняв усну нородну творчість , але не обмежився лише наслідуванням , а вдався до переосмислення народнопоетичного матеріалу . Автор синтезував нородну свідомність іх романтичним світобаченням . У романтичних творах автора ми бачимо такі фолькльорні образи як доля та недоля , радість і розпач «Далеко од родини" .
Нерідко поетичний твір уподібнювався за народної пісні .Часто вживаними є формулювання фолькльорного походження: " За морем " , " На тім боці" , " За горою" ,
" Чого ті козаче, чого ти бурлаче ..."

поети-романтики:Вступ до кн.:”Віктор Забіла.Михайло Петренко”:Поезії.-К.:Рад.письменник,1960.-С.34-48.
Овчаренко І.М. Дав пісню крилату //Донбас,1998.-№4.-С.96-97.
Оліфіренко

В.В. Поет,який мріяв про небо // Сільська Донеччина,1991,6 березня.
Шептій К.Його книжки “ходили по руках” // Вітчизна,1989.-№ 6.-С.166-170.
Олексій Гончар. Зачарований небом (романтичний світ Михайла Петренка). // Слово і час, № 11-12. — К., 1997.
І. Овчарнко. «Петренківське небо Лебедина». // Газета «Вісті», 10 грудня. — С., 1998.







http://uk.wikipedia.org/wiki/Петренко_Михайло_Миколайович
http://www.дивлюсьянанебо.com