Українська школа психології творчості (висвітлити наукові здобутки

галузі психології творчості В. Роменець, В. Моляко, В. Рибалка, О. Музика, І.

Біла, Л.Чорна й ін.)

Підготувала студентка
5 курсу
Групи Пос-2-15-1.0д
Жук Ярослава

європейської психологічної науки. Але вітчизняна психологія творчості має свої унікальні

особливості. Вітчизняна психологія творчості започатковується в кінці XIX і розвивається на початку XX століття як відгалуження теорії мовознавства, історії літератури та мистецтва.

художній рух нашої думки мотивується не ззовні, а з середини і

є породженням певної внутрішньої потреби, а саме – потреби вираження. Несвідоме розглядалось ним як великий резервуар збереження і накопичення розумової сили. Матеріал, що даний у свідомості, є певним джерелом несвідомого. Центральною ланкою механізму творчої діяльності вчений вважав інтуїцію, несвідому роботу. Велике значення для творчої людини має робота несвідомого. Основним засобом при цьому виступає слово. 

стадії процесу творчості:
Перша фаза – "підготовки": свідома робота думки що

не встигла в усіх своїх наслідках перейти до сфери несвідомого, що являє собою справжнє осереддя творчості. На цьому етапі переважають "судження", тобто свідома побудова майбутнього твору, розробка положень тощо

На другому етапі наслідки свідомої роботи над матеріалом "передаються" до сфери несвідомого, де розпочинається безпосередньо творчий процес.

На третій стадії ("натхнення") з’являється продукт творчих зусиль. Натхнення дає про себе знати, вважає вчений, відчуттям інтелектуальної насолоди, радості думки.

Четверта стадія – це "перевірка" створеного з погляду його значущості.

український вчений Г.С.Костюк – засновник і багаторічний голова української школи

дослідження мислення. Учений підкреслював, що мислення породжується потребою зрозуміти якусь нову для людини ситуацію, новий для неї об’єкт. Мислення дозволяє людині прийти до розуміння. Розуміння завжди являє собою процес пізнання нового, невідомого за допомогою вже відомого. Спираючись на те, що вже пізнано, людина вирішує нові пізнавальні завдання. На його думку, мислення виникає в проблемній ситуації.

Згідно з цією теорією, у творчому процесі важливу роль відіграють

бісоціації, що виникають внаслідок поєднання ідей, що не мають між собою очевидної спільності і зв’язок між якими іноді виглядає як "протиприродний", що не відповідає звичайному досвіду. При цьому стереотипні ідеї та поняття порушуються. 

звільняється від "пригнічення" логічними правилами, аксіомами, структурами, вербальними концепціями. До

справи "береться" творча інтуїція, яка поєднує семантичні елементи з різних площин досвіду, руйнує всі логічні перепони та бар’єри між віддаленими понятійними матрицями. Такий вільний перебіг між поняттями, невимушене поєднання непоєднуваних семантичних значень та явищ є проявом роботи інтуїції. На думку В.А. Роменця, саме ця здатність і є специфічною рисою творчого генія. Учений підкреслює важливість інтуїтивних процесів для творчості, творчого мислення, говорячи, що вони вступають у дію на вирішальному етапі розумової діяльності 

творчості почав формуватися напрям, пов’язаний з дослідженнями стратегій розв’язання завдань,

який згодом переріс у самостійну Київську школу психологічних досліджень стратегій творчої діяльності (В.О.Моляко, В.М. Бондаровська та ін.). 

увагу психологічній структурі процесу творчого конструювання, що здійснюється завдяки саме

розробці загальної стратегії розв’язання нової задачі. Роботи цього вченого по вивченню формування конструкторського задуму можна вважати своєрідною точкою відрахунку у вивченні стратегій творчої діяльності людини.

на рівнях творчості, образних і раціональних компонентів мислення, адекватної саморегуляції

суб’єкта учіння в умовах інформаційних перевантажень. Останнім часом наукові інтереси вченого спрямовано на дослідження творчих перцептивних процесів, зокрема творчого сприймання. Вагомим внеском у розвиток вітчизняної психології є започаткований цикл досліджень з поетичної психології, який фактично немає аналогу на теренах пострадянського простору.

нового, високий рівень знань та вмінь аналізувати явища, порівнювати їх.

В.О. Моляко погоджується з Л.Толстим, який писав, що митець повинен зберігати дитячий погляд на світ, на речі, природу, щоб кожен раз дивуватись, бачити нове і тим самим спрямовувати й інших людей на сприйняття, бачення цього нового. Творча особистість, зазначає вчений, завжди проявляє наполегливість у своїй роботі.
В.О.Моляко підкреслює, що активна психічна діяльність є обов’язковим фоном прояву творчості. Творча праця вимагає активного експериментування, співвідносин, зіставлянь, проведення окремих аналогій, комбінування елементів й ознак.

несвідомій сферах. Творчий процес часто протікає на неусвідомлюваному рівні, а

у свідомість несподівано потрапляє лише його кінцевий результат (здогадка). Великий масив інформації переробляється за межами свідомості людини. При цьому виявляються нові комбінації, нові образи.

вважає стратегію рішення – суб’єктивну програму рішення нової задачі, що

відображає головну тенденцію в пошуковій діяльності. Згідно з ученим, поняття "стратегія" рішення задачі охоплює всю структуру процесу рішення задачі: дії по підготовці (розуміння умов), дії по плануванню (формування замислу) й дії по реалізації (перевірка задуму, експерименту). Всі ці дії суб’єкта підпорядковуються провідній розумовій тенденції в його інтелектуальній поведінці. Ця домінуюча тенденція й зумовлює стратегію. Розуміння і задум є частинами стратегії. Але це ще не стратегія. Стратегія виникає тоді, коли з’являється "третя точка опори" - упевненість у правильності вибраного способу, адекватності задуму. У більшості випадків ця впевненість є результатом більш менш вдалого й чіткого прогнозу, уявним "програванням". 

з самого початку певних орієнтирів. Валентин Олексійович виділяє п’ять основних

стратегічних форм інтелектуальної діяльності, що реалізуються за допомогою конкретних дій: стратегія пошуку аналогів/аналогізування (основана на діях, що пов’язані з пошуком аналогів), стратегія комбінування (основана на діях, що пов’язані з комбінуванням елементів), стратегія реконструктивних дій (основана на діях, що пов’язані з реконструюванням, внесенням нових елементів, створенням нових функцій), універсальна стратегія (являє собою майже гармонійне використання вище згаданих дій), стратегія випадкових підстановок (основана на хаотичному, нецілеспрямованому пошуку, на діях "всліпу", без плану, чітких гіпотез).

розумову тактику. В.О.Моляко виділяє шістнадцять розумових тактик:
тактика інтерполяції
тактика екстраполяції 
тактика редукції
тактика

гіперболізації 
тактика дублювання
тактика розмноження 
тактика заміни 
тактика модернізації
тактика конвергенції
тактика деформації/ трансформації 
тактика інтеграції
тактика базової деталі 
Автономізація
тактика послідовного підпорядковування
тактика змішення/ переміщення
тактика диференціації.

екстраполяції (зовнішнє додавання певного елементу), тактика редукції (зменшення розміру, швидкості

тощо), тактика гіперболізації (збільшення розміру, форми, швидкості та інших параметрів), тактика дублювання (використання в новому добре відомого), тактика розмноження (використання в новому багатьох однакових деталей, чи коли одну й ту ж саму функцію виконують декілька елементів), тактика заміни (повна заміна певного елементу), тактика модернізації (пристосування чогось до нових умов), тактика конвергенції (поєднання в елементі двох протилежних особливостей чи структур),

інтеграції (створення нового зі знайомих частин, до того ж використовується

декілька таких частин), тактика базової деталі (використання однієї головної частини нового продукту, що й виступає основою для подальшої побудови всіх інших частин), автономізація (виділення в цілому якоїсь окремої частини, в якій проводяться зміни, з наступною перебудовою інших частин), тактика послідовного підпорядковування (виконання змін у механізмі (побудова, перебудова) у певній послідовності по ланцюжку без пропусків, у строгому порядку), тактика змішення/ переміщення (перестановка елементу в межах одного механізму), тактика диференціації (розділення чогось на ряд самостійних одиниць, кожна з яких виконує свою функцію).