ЄВРОПА Географічне положення. Геологічна будова. Рельєф. Лектор: В.А

кафедри

фізичної географії і картографії

оголюються на пн. зх. у вигляді Балтійського щита, а на

пд.сх. – Українського. Фундамент Європейської платформи занурений на значну глибину й перекритий комплексом морських і континентальних порід потужністю до 10 км. У районах найбільш активного прогинання плити сформувалися синеклізи, у межах яких розташовані Середньоєвропейська рівнина й улоговина Балтійського моря

Байкальська складчастість сформувала невеликі масиви суши на півночі Фенноскандії.

Скандинавські гори, північні частини Великобританії й Ірландії. Каледоніди Скандинавії поринають

у води Баренцева моря й знову з'являються в західній частині Шпіцбергена

структур, досягли максимального розвитку в неогені. У цей час сформувалися

Альпи, Карпати, Стара Планина, Піренеї, Андалузькі, Апеннінські гори, Динари, Пінд. Напрям альпійських складок залежав від положення серединних масивів герцинського віку

цими процесами пов'язане занурення деяких серединних масивів і утворення на

їхньому місці западин, зайнятих зараз ділянками Тірренського, Адріатичного, Егейського і Чорного морів або низькими аккумулятивними рівнинами (Середньодунайська, Верхнйофракійська, Паданська).

Інші серединні масиви претерпіли значних піднять, що привело до формування Фракійсько-Македонського (Родопського) масивів, гір Корсики, Сардинії й півострова Калабрія та Каталонських гір, внутрішньої дуги Карпат)

покривного заледеніння були також гори Шотландії, Альпи, Карпати, Піренеї.
Зледеніння

Альп було чотириразовим, материкове заледеніння – трикратним:  
Миндельське (нижньоплейстоценове)
Риське (середньоплейстоценове)
В’юрмске (верхньоплейстоценове)

Тектонічні рухи визначили роздробленість її поверхні. У створенні рельєфу значну

роль зіграли плейстоценові льодовики й водна ерозія.

гігантський витягнутий у довжину купол, що круто обривається до океану

й полого опускається на схід. Вершини гір згладжені, найчастіше це високі плоскогір'я (фьельди), над якими піднімаються окремі вершини (вища точка - г.Галхепігген, 2469 м). Різкий контраст із фьельдами становлять схили гір, у формуванні яких більшу роль зіграли скидання. Особливо круті західні схили, розсічені системами глибоких фіордів і річкових долин

Фінляндію.
Рельєф модельований плейстоценовими льодовиками. Найвище положення займає Норландське плато

(600-800 м), більша частина рівнин лежить на висоті менше 200м. Тектонічним валам і куполам у рельєфі відповідають невисокі гряди, кряжі (Манселькя, Смоланд). На рівнинах Фенноскандії класично представлені форми льодовикового рельєфу (ози, друмліни, морени).

хребта. Більша частина острова складається з базальтових плато, над якими

піднімаються куполоподібні вулканічні вершини, покриті льодовиками (вища точка - г.Хваннадальсхнукюр, 2119 м). Область сучасного вулканізму

морфологічному відношенні можна розглядати як продовження Скандинавських гір, хоча вони

набагато нижчі (вища точка – г. Бен-Невис, 1343 м).
Гори розчленовані тектонічними долинами, що знаходяться у затоках, гори буяють льодовиковими формами рельєфу, а також давньовулканічними покривами, що створили лавові плато Північної Ірландії й Шотландії.
Південний схід Великобританії й південний захід Ірландії відносяться до герцинід.

і Польська низовини.
Рівнина розташована в зоні синекліз докембрийських і

каледонських структур. Перекриття фундаменту потужною непорушеною товщею осадів мезозойського й кайнозойского віку є основним чинником формування рівнинного рельєфу.
Значну роль у формуванні рівнинного рельєфу зіграли екзогенні процеси четвертинного періоду, зокрема, льодовики, що залишили аккумулятивні форми - кінцево-моренні гряди й зандри. Найкраще вони збереглися на сході низовини, під проявом рисського й в’юрмского заледенінь.

чергування средньовисотних складчато-глибовых масивів і хребтів з низинами й улоговинами.

Гори, створені куполовидними рухами, належать до типу гірських масивів (Центральний Французький масив). Деякі з них (Вогези, Шварцвальд) ускладнені грабенами.
Гори-Горсти (Гарц, Судети) мають досить круті схили, але порівняно невелику висоту.
Рівнинні ділянки приурочені до синекліз складчастого фундаменту, утворені потужною товщею мезокайнозою (Паризький, Лондонський, Тюрингенський, Швабсько-Франконський басейни).

як високі гірські системи, так і великі низинні передгірні й

міжгірні рівнини.
Молоді складчасті гори (Альпи, Карпати, Стара-Планина, Піренеї, Апенніни, Динари) відрізняються літологічною неоднорідністю.
Складчасто-глибові і глибові гори (Рила, Родопи) являють собою масиви плоскогірного типу.
Акумулятивні рівнини (Середньодунайська, Нижнєдунайська та ін.) відповідають передгірним прогинам чи сформувались на місці розрушених серединних масивів Альпійської геосинкліналі.

півострови (Піренейський, Апеннінський, Балканський), рельєф яких досить різноманітний:
на Піренейському

півострові зустрічаються алювіальні низовини (Андалузька), молоді альпійські гори (Піренеї) і нагір‘я (Месета, Сьєрра- Море та ін.).
на Апеннінському – західна частина утворена молодими горами (Апенніни), а східна – області з корою океанічного типу підняті над водою.
На Балканському півострові поряд з молодими складчастими утвореннями зустрічаються древні герцинські масиви (Пінд).

а тому в її рельєфі переважають рівнини (Східно - Європейська),

низовини (Прикаспійська), височини (Середньоруська, Приволжська), а зі ходу її підпирають області герцинської складчастості (Уральські гори).