БУДІВЕЛЬНИЙ КОМПЛЕКС

для економічного та науково-технічного розвитку всіх складових економіки держави. Рівень

розвитку будівництва свідчить про економічний розвиток країни та рівень життя її населення.

Комплекс складається з промисловості будівельних матеріалів і власне будівництва

природних будматеріалів відносяться природні кам'яні матеріали. Це матеріали і вироби,

отримані з гірських порід без зміни їхніх основних властивостей: пісок, гравій, бутовий камінь, граніти, мармури, базальти. Їх добувають у кар'єрах або шахтах.

Представником штучних будівельних матеріалів є вяжучі. В'яжучі – це такі матеріали (переважно порошкові), які при змішанні з водою або іншою рідиною, дають пластичну масу, що перетворюється згодом (у результаті фізико-хімічних перетворень – гідратації, гідролізу, кристалізації, полімеризації) у міцне каменеподібне тіло. Цю властивість використовують для готування бетонів, будівельних розчинів, штучних кам'яних матеріалів, виробів і конструкцій.

після змішання з водою.
Повітряні – здатні твердіти,

підвищувати і зберігати міцність тільки на повітрі.
Гідравлічні – твердіють, підвищують і зберігають міцність не тільки на повітрі, але й у воді.
Коагуляційні – в'язкі, що представляють собою колоїдні системи і твердіють за рахунок коагуляційного структуроутворення.
Поліконденсаційні – в'язкі матеріали, що твердіють у результаті протікання реакцій полімеризації і поліконденсації.
В'язкі з дрібним наповнювачем (піском) дають будівельні розчини, у суміші з дрібним і крупнозернистим наповнювачем (гравій, щебінь) – бетони.

МgСО3;
доломіт СаСО,∙МgСО3 – Донецька область;
кварцовий пісок – Донецька та

Волинська області;
кремній – Донецька та Волинська області;
польовий шпат – Донецька та Волинська області;
вогнестійкі глини – Донецька та Сумська області;
кварцити – Донецька, Луганська та Житомирська області;
вогнестійкі глини – Донбас та Придніпров’я;
бентонітові глини – Закарпатська, Черкаська, Донецька області та Автономна республіка Крим;
формувальний пісок (алювіального та морського походження) – Донецька, Харківська, Запорізька та інші області України.

гіпсовий камінь CaSO4*2H2O, а також природний ангідрит CaSO4. Це осадові

породи. З кар’єрів на завод надходить сировина у вигляді шматків. Сировина вимагає попереднього помелу і підсушування. Помольні агрегати виділяють в атмосферу пил (1м3 газів, що відходять, містить близько 1кг гіпсового пилу).
Твердіння в’язкого полягає в поступовому перетворенні пластичної маси в каменеподібну. З хімічної точки зору твердіння напівгідрату – це його гідратація:

CaSO4*0,5H2O + 1,5Н2О = CaSO4*2H2O

порід (вапняку, крейди) до повного видалення СО2 при температурах 1000-1200оС:
СаСО3

= СаО + СО2
Процес здійснюють у шахтних, обертових печах, у печах з киплячим шаром.
Джерела виділення пилу у виробництві вапна: дробарки, вузли перевантаження, грохоти, випалювальні печі, млини, склади готової продукції.
Гідравлічне вапно – продукт, отриманий випалом (при температурі, нижче температури спікання) вапняків, що містять від 6 до 25% глинистих і піщаних домішок.
Витрата умовного палива для одержання гідравлічного вапна – 12-14% від її маси (120-140кг/т вапна).
Гідравлічне вапно більш міцне ніж повітряне, але його міцність уступає іншим в’яжучим речовинам.

тонкого помелу цементного клінкеру. При здрібнюванні в клінкер вводять 1,5-3,5%

гіпсу, до 15% активних мінеральних добавок.
Для одержання клінкера використовують природні мергелі або суміші вапняку чи крейди з глиною. Доменні шлаки, паливні золи, нефелінові шлами і деякі інші виробничі відходи можна використовувати для часткової заміни карбонатних чи глинистих компонентів шихти. Склад клінкера: 62-67% СаО, 20-24% SiО2, 4-8% Al2O3, 2-6%Fe2O3.
Процес одержання портландцементу складається з видобутку сировинних компонентів, підготовки суміші, випалу суміші до спікання (одержання клінкера), здрібнювання продукту (з добавками) у порошок (одержання цементу).

і мокрий. При мокрому способі суміш подрібнюють у млинах з

додаванням води. При цьому одержують шлам, що містить 35-42% води.
При сухому способі компоненти висушують, подрібнюють і змішують (сировинне борошно).
Більш розповсюджений мокрий спосіб.
Технологічний процес одержання цементу складається з таких технологічних операцій:
1 - підготовки суміші,
2 - випал суміші (одержання клінкеру).
3 - помел клінкеру разом з добавками (одержання цементу).

стирання складає 0,7-1,5кг. Тому при тривалій роботі млинів їхня продуктивність

зменшується, їх періодично довантажують, а через 1800-2000год роботи цілком перевантажують тіла, що мелють.
У мокрому виробництві цементу:
питома витрата тепла – 6500 МДж/т клінкера,
енерговитрати – 14-22кВт*год/т клінкера,
концентрація пилу в повітрі, що відходить - 250г/м3.
У сухому виробництві цементу:
питома витрата тепла – близько 3500 МДж/т клінкера,
енерговитрати – 25кВт*год/т клінкера,
пиловиніс складає 3-4% (об’єм газів, що відходять, менше, що знижує вартість обезпилення).

суміші вуглеводнів і їхніх неметалічних похідних (сірка, кисень, азот) природного

і штучного походження. Природні бітуми дуже дорогі і досить рідкі, тому застосовуються тільки при виробництві бітумних лаків. Залишкові бітуми (гудрон) утворюються при розгоні нафти, по в’язкості розділяються на тверді, напівтверді і рідкі. Тверді і напівтверді бітуми використовують для одержання дорожніх покриттів, покрівельних рулонних матеріалів, бітумних мастик і лаків, рідкі – тільки для одержання дорожніх покриттів.
Бітумні і дьогтьові в’яжучі пластичні, розчинні в органічних розчинниках, водонепроникні. До недоліків можна віднести: підвищену крихкість при негативних температурах, знижену теплостійкість, горючість.

що складається із силікатів лужних металів
М2O*mSi2 (М – Na, K;

m – кількість молекул SiО2).
Рідке скло – густий грузлий розчин. На практиці використовують маси, що представляють собою композиції з наповнювача (наприклад, кварцового піску) і рідкого скла. Властивості затверділої маси залежать від концентрації вихідного розчину рідкого скла: з розведених розчинів одержують пухку масу, з концентрованих – щільну і міцну.

рулонні і плитні матеріали.
Рулонні матеріали для підлог

підрозділяють на лінолеуми і синтетичні килимові покриття. По виду вихідного полімеру розрізняють полівінілхлоридні, гліфталеві, гумові, колоксилінові й інші, за структурою – безосновні, зі зміцнювальною, тепло-, звукоізолюючою основою, одношарові і багатошарові.

вироби, одержувані з глин або їхніх сумішей з мінеральними добавками

шляхом формування і наступного обпалювання.

Будівельні керамічні вироби і матеріали поділяються на:
стінові (цеглини і будівельні камені, блоки і панелі),
елементи перекриттів (пустотілі камені, балки, панелі перекриттів),
для зовнішнього облицювання (цегла, фасадна плитка, килимова кераміка),
для внутрішнього облицювання (глазуровані плитки, плитки для підлог),
покрівельні (черепиця різних видів),
труби каналізаційні і дренажні,
санітарно-технічні (раковини, ванни, унітази і т.д.),
кислототривкі (цеглини, плити, труби),
дорожні (цегла, камені),
вогнетривкі (цегла й інші фасонні вироби),
теплоізоляційні і легковагі: керамзит, аглопорит.

виготовлення подібні і зводяться до:
видобутку сировини в кар’єрах,
транспортування на заводи,
підготовки

сировинної маси (здрібнювання, зволоження, перемішування компонентів),
формуванню виробів трьома методами: пластичним – вологість сировини 18-23%, сухим – вологість сировини 2-8% і способом лиття – з використанням як сировини шлікеру вологістю 40-60%,
природному і штучному сушінню виробів (
випалу виробу, під час якого зростає міцність, щільність, морозостійкість виробу.
охолодження виробів

2 –транспортер; 3 – дроблення глини та відділення каменю на

вальцях; 4 – помел глини на бігунах; 5 – транспортер; 6 – формува­ння цегли на стрічковому пресі; 7 – різка цегли-сирцю на автоматі.

згоряння органічного палива,
пилу від млинів, пресів, сушарок, печей випалу, ліній

глазурування,
продуктів реакцій між основними компонентами сировини. Основні з них - сполуки сірки, хлору і фтору. Джерелами цих забруднень є водорозчинні хлориди і сульфати, гумусові речовини в глинах, пірит. У шлаках, що на деяких заводах додають у шихту, містяться сполуки фтору, що при нагріванні сублімують або утворюють HF.

властивостями твердих тіл і отримані шляхом переохолодження розплавів.

Скло буває природним (утвореним в результаті діяльності вулканів – обсидіан) і штучним.
За призначенням скло підрозділяють на:
технічне (оптичне, хімічне, медичне, ізоляційне),
будівельне (віконне, вітринне, армоване, лицювальне, мозаїчне, склоблоки),
побутове.

термічна, хімічна чи механічна обробка виробу.

При 300-400оС карбонати розкладаються з утворенням вуглекислого газу й оксидів

металів.
2 – стадія склоутворення. На цій стадії (1100-1200оС) утворюються складні силікати.
3 – стадія освітлення. На цій стадії скломаса звільняється від видимих газових включень (1кг шихти при 1400оС виділяє до 0,5м3 СО2).
4 – стадія гомогенізації проходить при температурах 3-їй стадії (1400-1500оС) і полягає в інтенсивному русі скломаси за допомогою мішалок. Після завершення гомогенізації скломаса готова для формування виробів.
5 – стадія охолодження. Скломаса має температуру 1500-1600оС, а температура, що забезпечує робочу в’язкість дорівнює 1100-1250оС. Температуру знижують плавно, щоб уникнути утворення міхурів з розчиненого газу.

сировини,
пилове забруднення від сировинного цеху та в місцях перевантаження шихти

будівництва називають будівельною системою, кінцевим результатом якої є закінчений будівельний

об’єкт.
До об’єктів будівельної системи відносяться цивільні, промислові, енергетичні та інші споруди, інженерні комунікації, промислові агломерації тощо. За своїм розташуванням у плані будівництва об’єкти поділяються на:
компактні (будинки, греблі, мости тощо);
лінійні ( залізниці, трубопроводи, ЛЕП та ін.);
за площею (міста, водосховища, промислові комплекси тощо).

техніки з двигунами внутрішнього згорання;
розпилення цементу, вапняку, фарбових аерозолів

тощо;
спалювання відходів та залишків будівельних матеріалів.

віконних конструкцій – “євро вікна”;
системи вентиляції з рекуперацією тепла;
ширококорпусні

конструкції будівель;
системи розумного використання та регулювання тепла та води і т. д.

рівня енергоспоживання
Старий дім» (споруди, побудовані до 1970-х років) – вони

потребують для свого опалення біля 300 Квт-год/м2 в рік.
«Новий дім» (споруди, які будувались з 1970-х до 2000 року – 150 Квт-год/м2 в рік.
«Дім низького споживання енергії» (з 2002 року в Європі не дозволено будівництво більш низького стандарту) - 60 Квт-год/м2 в рік.
«Пасивний дім» - 150Квт-год/м2 в рік.
«Дім нульової енергії» (споруда, яка архітектурно має той же стандарт, що і пасивний дім, але інженерно оснащена так, щоб використовувати виключно тільки ту енергію, яку сама виробляє) - 0 Квт-год/м2 в рік.
«Дім плюсової енергії» (споруда, яка з допомогою встановленого у ній інженерного обладнання: сонячних батарей, колекторів, теплових насосів, рекуператорів і т.п. виробляє більше енергії, ніж сама споживає).