М іжнародні організації XX-XXI століття

розвитку)

досі, людське суспільство. Воно нараховує тепер понад 6,1 млрд людей.

У світі приблизно 235—240 країн: це число не залишається незмінним.
Отже, є більше 200 країн зі своїми керівниками (правителями) — президентами, королями, главами урядів, парламентів, лідерами політичних партій (а їх — десятки тисяч!). Кожний з них має свою думку з будь-якого питання, свій погляд на існуючу ситуацію. У світі панує політика, що торкається інтересів усіх: соціальна, економічна, військова, культурна, демографічна і т. д.
Для вирішення окремих проблем, актуальних питань у своїх інтересах, для відстоювання цих інтересів держави, політичні партії, окремі людські колективи все частіше об'єднуються в різні організації. Це основна тенденція сучасного міжнародного розвитку.

регіональні (Європи, Африки, Середнього і Близького Сходу та ін.), міждержавні,

тобто об'єднання ряду держав за визначеними цілями чи ознаками. Найважливішою міжнародною глобальною Й універсальною організацією є, безперечно. Організація Об'єднаних Націй (ООН).

Завдання ООН, відповідно до її Статуту: підтримувати міжнародний мир і безпеку; розвивати дружні відносини між націями на основі поваги принципу самовизначення народів; здійснювати співробітництво у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру і в заохоченні поваги до прав людини і основних свобод; бути центром для узгодження дій націй у досягненні цієї мети.

на чолі з Генеральним секретарем знаходиться в Нью-Йорку, а головні

регіональні відділення, очолювані заступниками Генсека ООН, — у Женеві, Відні і Найробі (Кенія). Відділення ООН у Женеві має функцію центра для проведення дипломатичних конференцій, обговорення проблем роззброювання і прав людини. У Відні займаються питаннями міжнародного контролю за зловживанням наркотиками, попередження злочинності, карного правосуддя, міжнародного торгового права, а також використання Космосу в мирних цілях. Відділення в Найробі керує діяльністю ООН в області охорони навколишнього середовища, і там же створений Центр ООН з населених пунктів (ЦООННП, чи Хабитат). У Нью-Йорку розміщені основні органи ООН: Генеральна Асамблея (ГА), Рада Безпеки (РБ), Секретаріат. Економічна і Соціальна рада, Рада з опіки.

Створений у 1949 р. на основі договору між США, Великобританією,

Францією, Італією, Канадою, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом, Португалією, Норвегією, Данією та Ісландією, він поповнився в 50-х роках Грецією, Туреччиною і ФРН, у 1982 р. — Іспанією, у 2000 р. — Польщею, Чехією й Угорщиною. Проголошений для захисту держав Північної Атлантики від "комуністичної агресії" і з метою "масованої відплати", блок НАТО розширився за рахунок країн Південної і Східної Європи і навіть Туреччини, розташованої в Західній Азії. Він планує прийняти до своїх лав найближчим часом ще кілька країн Східної Європи. Називаючись як і раніше Північноатлантичним, цей блок фактично поширив географічні зони своєї діяльності на велику частину земної кулі. Понад 1500 військових баз, інші важливі об'єкти НАТО розміщені від Гренландії до островів Океанії.
Організація Північноатлантичного договору, поряд з економічною і військовою силою США і Канади, спирається безпосередньо на величезну міць високо розвинутого Європейського Союзу. З 15 держав, що нині перебувають у ньому, 11, в основному найбільших і найсильніших, входять одночасно в НАТО — Німеччина, Франція. Великобританія, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Данія, Греція, Іспанія і Португалія: поза НАТО залишаються нейтралістські — Ірландія, а також члени ЄС із 1994 р. Австрія, Швеція і Фінляндія.

шляхом економічної інтеграції трьох західноєвропейських співтовариств (Європейського економічного співтовариства (ЄЕС),

Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) і Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом)) спершу в 1967 р. під назвою Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), а з 1993 р. — ЄС. "За піввіку перший в історії інтеграційний блок, розвиваючись вглиб і вшир, у 4,5 рази збільшив свою питому вагу у світовому виробництві товарів і послуг. Майже третина світового валового продукту виробляється тепер на заводах і фабриках, у конструкторських бюро і лабораторіях, на полях фермерських господарств 15 країн Євросоюзу. Це при тому, що тут проживає лише 6,5 % населення планети". Понад 60 % продукту складають транспортні, інформаційні, фінансові, торгові Й інші послуги. Близько 63 % матеріального виробництва ЄС припадало в 1995 р. на готові вироби, а в рамках власне обробної промисловості 29,2 % складала високотехнологічна продукція: автоматичне офісне устаткування, комунікаційні й інформаційні системи, електроніка й електроприлади, хімічні та фармацевтичні продукти. У 1996 р. на країни ЄС припадало більше 40 % світового експорту; тоді ж на частку США — 17%, Японії — 7,3 %. В експорті ЄС готові вироби складали 73 %.

численні міждержавні й загальноєвропейські організації. Перша серед них — Організація

з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), створена на початку 1970-х років. Постійна Рада ОБСЄ щотижня засідає у Відні, Економічний форум ОБСЄ — один раз на рік у Празі, Парламентська асамблея ОБСЄ — у Копенгагені.

в Страсбурзі (Франція). Тоді в ній було 10 західноєвропейських де

ржав-засновників, у 1999 р. їх стало 40, включаючи Україну. Рада Європи, що складається з представників — членів парламентів Європи, займається питаннями плюралістичної демократії, прав людини, гуманітарного і правового співробітництва, взаємодії у сферах культури, інформації, екології, а також загальноєвропейськими політичними справами, регіональними конфліктами і т. ін.

економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) (Париж). Вона була створена ше

в 1948 р. як Організація європейського співробітництва, однак фактично це "закритий клуб" ряду найбільш розвинутих країн Європи. Економісти-міжнародникивиділяли тоді ці країни як групу найбільш розвинутих у світі. У 1960-1961 pp. ОЕСР підтиском США була перетворена у світову ОЕСР для того, щоб, по-перше, об'єднати зусилля найбільш промислово розвинутих капіталістичних країн на противагу явному росту сили і впливу соціалістичних держав, а також розвитку національно-визвольного руху в Африці, Азії і Латинській Америці. По-друге, США здійснили спробу стримати суперництво між монополіями США, Західної Європи і Японії, запобігти подальшому розчленовуванню капіталістичного світу на локальні економічні й політичні угруповання. У нову організацію в 1961 р. ввійшли Австрія, Бельгія, ФРН, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Франція, Швейцарія, Швеція, Туреччина, США, Канада, Японія, Фінляндія, Нова Зеландія й Австралія, у 90-ті роки (до кінця 1998 р.) — Мексика, Чехія, Угорщина, Польща і Південна Корея. У ній як і раніше помітно переважають найбільш розвинуті держави, але склад уже не настільки "елітарний".