Теоретизація і діалектизація науки

(М. КИЇВ)

з дисципліни : “ Методологія наукових досліджень”
на тему: «Теоретизація

і діалектизація науки»

комп'ютеризація) і конкретно-змістовної сторін пізнання.
Друга з названих сторін виражається,

зокрема, термінами "теоретизації" і "діалектизація".

не дає підстави для применшення ролі емпірії, досвіду. Процес поглиблення

теоретизації "виглядає" завжди специфічно на кожному якісно-своєрідному етапі розвитку науки.Однією з особливостей сучасної науки є її теоретизації. Це обумовлено переходом від емпіричної стадії розвитку науки, яка обмежувалася класифікацією і узагальненням дослідних даних, на теоретичній стадії. На цій стадії важливу роль у пізнанні світу відіграють теоретичні обєкти науки.

квантова механіка). Наочних образів вже не існує (мікросвіт і макросвіт

якісно різні).

приймає теорія при відображенні реальних матеріальних процесів. За допомогою цих

операцій кожна наукова дисципліна вириває з живої цілісності світу обєкт пізнання, відокремлює від нього якийсь аспект і будує систему ідеалізованих обєктів
Визначальна роль у формуванні теорії належить ідеалізованому обєкту - теоретичної моделі істотних звязків реальності, представлених за допомогою гіпотетичних припущень і ідеалізації.

пізнання, відзначаючи, що в сучасній науці процес абстрагування, поза всяким

сумнівом, грає провідну роль і наука у вирішальній мірі зобов'язана йому своїми величезними успіхами.
Узагальнюючи, ми об'єднуємо безліч різнорідних речей або процесів, розглядаючи їх з якоїсь однієї точки зору, отже, відволікаючись - іншими словами, абстрагуючись від безлічі їх особливостей, які вважаємо несуттєвими.
Такий процес відбувається в усіх науках, і перехід на все більш високі рівні абстрагування посилюється і розширюється.

«глобальний еволюціонізм», універсальна історія і принцип загального взаємозв'язку.
Діалектизація науки як

її найважливіша закономірність означає все більш широке впровадження в усі сфери наукового пізнання ідеї розвитку (а отже, і часу). Причому саме в усі науки, а не тільки в так звані "історичні науки" - у геологію, біологію, астрофізику, історію і т.п.

і перш за все завдяки створенню Декартом, а пізніше -

Кантом космогонічних гіпотез. З їхньою появою Земля і вся Сонячна система постали як щось стале в часі, тобто як щось що виникло природним шляхом і розвивається.
Процес діалектізаціі отримав новий потужний імпульс завдяки роботам англійських вчених – геолога Ч. Лайєля і біолога Ч. Дарвіна, які на великому фактичному матеріалі довели, що все в природі взаємопов'язане і все в ній відбувається в кінцевому рахунку діалектично, а не метафізично.

його стороною. Справа в тому, що, як не без підстави

зауважує академік А. Б. Мігдал, "вчені всього світу, як правило, мислять діалектично, не називаючи і не формулюючи" законів діалектики ", а керуючись здоровим глуздом і наукової інтуїцією".

боку, збільшення складності та абстрактності, збільшення ролі логіко-математичних і

знакових моделей, а з іншого − все більш широке впровадження в усі сфери наукового пізнання ідеї розвитку (часу), причому в усі науки, а не тільки в історичні (геологію, біологію, астрофізику, історію тощо) .