Побут гуцулів

Побут гуцулів

ЇЖА ГУЦУЛІВ
 
Гуцульська пожива була проста і дуже

одностайна (одноманітна), але не погана, якщо рівнятися на середніх господарів. Найважливіші продукти їхньої їжі – се кукурудза, картопля (ріпа), капуста, буряки, фасоля, горох, біб, молоко, м”ясо і товщі. До найперших страв належала кулеша з кукурудзяної муки, яку їли з молоком, гуслянкою, бриндзею, рідше з маслом і солониною. 

Другим продуктом, без якого гуцул не обходився, се картопля або ріпа.

зрозумілі тим, хто не знайомий з цим народом зблизька.  Кожен

гуцул, вітаючись, сміливо казав: "А чи миром, братчику?” На запитання відповідали: "Миром”. Тобто, усе спокійно, щасливо."Миром, легіню”. "Ех, варе лихо, брате”,   означало, що справи кепські, сповіщали про щось лихе, нещастя. "Легіню,! Ей, легіню, легіненьку, легіню-легіньку!” – означало: "Ей, молодче жвавий, гарний і відважний”. Слабосилих називали "хмизом”, а боягузів – погордливо ”бойками”. Слово гляба (гяба) означало "неможливе діло”.
 

"абись щасливо жив".
Вищий ступінь значення добра висловлювали так: "Абись ся

дочекав гаразду собі, та й потіхи з дітей та й газдині!” . А при найвищому ступіні казали: "Абись божим стався!”.  Клянучи комусь, говорили: "Щезай, напасте, опудо!”. У нападах гніву  промовляли: "Абись ся за зуби утрафив” чи "аби тя по верхах, а коси твої аби по шпиціх серед ночі носило!”. Шпиці – то найвища вершина Чорногори. Коли ж гнів доходив щонайвищого ступеню, то гуцули говорили: "Аби тя грім трісл!” чи "аби тя смага та й плута побила!”. Слово "плута”походить від імені поганського божища  Плутоса, а "смага”, певно, від "смуга”, чорний знак на грозових хмарах, вислів зичить цими словами нещастя. Проклинаючи ж свого ворога, гуцул, кричав хрестячись: "Абись дідьком стався!”. Це на противагу доброму значенню "Абись Божим стався!” 

саме: овець, рогатої худоби, коней, кіз. Вони дуже любили свою

худобу, а, особливо, вівці, що давали їм бриндзу, вурду, жентицю, шкіру на кожухи, вовну, сукна і м’ясо, яке їли не тільки свіже, але й вуджене (бужене). Вуджене м’ясо називалося «бужениною» і стояло від осені аж до косовиці. В тім часі косарі з’їдали її.

Яка ж тота полонина , весела, весела
Як до неї  вирушила худібка із села!
Полонина веселая лиш до розлучення, 
А як пішла худібонька, вона засмучена.
Полонинко, верховинко, чим ти так згорділа?
Чи не тими овечками, що стільки уздріла!

породи і називалися "гуцуликами” або "гуцулками”. Вони мали у собі

багато арабських рис. Сі коні були невисокі, але мали груди і крижі широкі, голову малу, чоло широке, буйну гриву і хвіст. Око повне, іскристе, зір бистрий, ноги короткі,  але міцні,  копита тверді, затовчені на камінню. Сі коні були придатні, в основному, для гірського терену. Вони надзвичайно обережні, роздивлялися, куди мали йти, пробували ногою, чи камінь добре лежить і не зсунеться, коли на нього  стануть. Переходили і понад прірвами і спускалися крутими берегами, перебридали  кам’янисті, гірські річки і потоки, ходили берами (кладками). Вони носили людям усякі вантажі (терхи) на хребті, які йшли за ними пішки. І якби не "гуцулики”, то гори стояли би, мабуть, пусткою, бо нічого не можна би до них довезти. Все це свідчить про їх ужиточність.

протилежних покоїв, званих хоромами, у яких завжди була підлога, а

посередині – сіни. В одному з тих покоїв, як правило на лівому боці, мешкав сам гуцул з сім’єю, а праву половину хати тримав незаселеною для гостей. Крім начиння для приготування їжі, в майстерно викладеній печі  та хіба ще ліжників на жердці і пари образів на стіні, у спальні гуцули більше нічого не тримали.  У вітальні були образи, кахлева піч. На стіні, просто на дереві висів гуцульський бойовий стрій: перехресниця-ремені з вибитими на них мосяжневими цвяхами, візерунками, на яких трималися порохівниця, кубок і ташка. Там же висіли кріс і пара пістолетів. З 1848 року їх розброїли і вони тримали на стіні лише топірець, гарапник (корбач) і стремена. В усіх хатах були залізні клямки та міцні замки, як слюсарної, так і столярної роботи.

та вільними рухами. Типові гуцули були шатенами і мали світлі

очі. Дівчата відзначалися також сильною будовою тіла, були переважно шатенки. Гуцулки відзначалися вродою і стрункістю. Гуцули на відміну від інших найкраще зберегли свої традиції. Одяг гуцулів також вирізнявся вишуканістю, багатьма прикрасами і різноманітними кольорами.

одну спереду. Запаски пов'язували червоним вовняним паском. На ногах носили

постоли. Зверху одягали як і чоловіки кептар. Дівчата на голові не носили нічого, волося заплітали спочатку в дві коси (коски), які позаду голови переходили в одну, яку повязували червоною стрічкою. Жінки заплітали також косу, але стрічку не повязували. На голову жінки одягали чепець, зверху повязували чорною або червоною в квіти хусткою, кінці хустки звисали на плечі. На шиї носили кілька шнурків перлів або пацьорки, гердан. Через плече носили вовняну торбу.

білого полотна (поркениці) або ширші червоні з сукна (крашаниці), часом

білі або чорні суконі (голошні, гачі)До того носили широкий шкіряний пас (черес), сорочку спереду підтягували і вона була на 20-30 см коротша ніж ззаду.В будній день гуцули, особливо молоді хлопці носили також байбарак (петек) — короткий одяг без стану з коміром-стійкою без всяких нашивок.

вони "скелі, ліси, провалля, хати й загоди та чекають на

християнина". Тому і дотримуються вони звичаїв своїх предків: ворожать, збирають "помічне зілля" і замовляють — тільки так можна уникнути шкоди. Всі свої справи гуцули відбувають серйозно, вважають, що кожне діло має свою таїну. В горах, коли чаклував ватаг над сиром, ніхто не повинен був дивитися на молоко. Чаклування й задобрення злих сил надавали людині впевненості в тому, що її обминатиме лихо. Особливо ласкаво в повісті відображено повір'я, пов'язані зі Святим вечером. В цей вечір Іван був "наче переповнений чимось таємничим і священним,... все робив поважно, неначе службу Божу служив". Так, він дійсно правив службу — задобрював духів, щоб "не з'являлися ніколи" 

люди: мольфар Юра, Палата, баба Химка. Вірили люди, що Химка

"вечорами перекидалась в білого пса, "повзла вужем або котилась горбами прозорим клубком", що в руках "земного бога" Юри були життя і смерть людини і тварин. Ворожбитами і відьмами в гуцулів могли бути звичайні люди. Живучи невіддільно від природи, людина повинна підкорятися законам природи. 

християнські і язичницькі. Сумні позіхання і голосіння Палагни, що сприймалися

не стільки як вираження реального горя, а як справжній твір мистецтва, змінюються на танці, пісні, сміх, залицяння

їх легенди були пов'язані з нею. Наприклад, Івась ще з

дитинства знав, що у лісах повно лісовиків, які пасуть свою маржинку. Самому йому довелося побачити щезника, що сидів на камені і дув у флояру свою улюблену пісеньку "Нема моїх кіз..." Блукаючи по горах, він зустрів нявку. Вона обернулася Марічкою і заманювала його до провалля. У переказах говорилося про те, що нявки тільки спереду схожі на людей, а ззаду видно тільки їх нутрощі, тому Іван намагався "йти так, щоб не лишитись позаду і не побачить, що у Марічки замість одежі, замість спини...". Іван добре знав, що перед ним не Марічка, а нявка, але йому було добре з нею, він знову ставав щасливим, як багато років назад.

окрасою всієї української літератури. У ній письменник майстерно передав поезію

буття природи і людей, життя гуцулів у казковому краї серед квітучих полонин, їхню працю та звичаї, створив лебедину пісню чистого, природного, щирого кохання.