Зд ійснення індивідуального підходу в навчально-виховному процесі

у навчально-виховнійроботі з колективом дітей досягається педагогічний вплив на кожну

дитину, який ґрунтується на знанні її особливих рис і умов життя” .

С.У Гончаренко

Український педагогичний словник.

в навчально-виховному процесі

Третій етап –– виділення підсистем видів дій різного рівня складності,

що враховують індивідуальні особливості учнів відповідних індивідуально - типологічних груп.

Четвертий етап –добір дій для навчальної діяльності учнів різних індивідуально-типологічних груп.

П’ятий етап- безпосереднє здійснення індивідуального підходу .

Другий етап-умовна класифікація учнів, відповідно до визначених критеріїв, на різні індивідуально-типологічні групи.

Етапи дидактичних основ індивідуального підходу.

рівень розвитку теоретичного і практичного мислення;

-рівень сформованості чуттєво-рухових якостей (окомір,

точність рухових дій, координація рухів);

- здатність до пошукової діяльності, творча кмітливість.

групи :
(другий етап)
«сильні» учні
учні «творці»,
«середні» учні,
учні «мінімум»

засвоюють теоретичний і практичний навчальний матеріал,вільно володіють технічною термінологією, здатні

вирішувати без будь-якої допомоги різніпізнавальні завдання,у тому числі і не типові, самостійно знаходять нові рішення завдань, обґрунтовують хід своїх думок, практичну роботу виконують без використання технологічних карт та детальних планів.
Учні цієї групи мають “здатність до творчості при виконанні завдань” [7. С. 44].
Такі учні відрізняються сильною концентрацією уваги до виконуваної роботи, їхня творча уявамає широкий діапазон і велику гнучкість.
За допомогою до вчителя звертаються лише в окремих випадках. Незважаючи на високу працездатність і високі навчальні можливості, учні “творці” дуже часто не відрізняються фізичними даними, не завжди охайні.

Учні “творці”

Їм властиве продумане планування дій, обґрунтоване виконання кожного етапу роботи,

систематичний контроль і добре розвинена практична кмітливість при розв’язанні конструкторсько-технологічних задач, швидке входження в практичну роботу. Вони легко справляються з практичними завданнями, що мають елементи нестандартності і не типовості.
Характерною їх особливістю є те, що вони без особливого інтересу вивчають теоретичні відомості загально-технічного характеру, але з захопленням сприймають інформацію з прикладних знань. Таким учням властива схильність до самостійності.

“Сильні” учні

до практичної роботи, що призводить до помилок у процесі виконання

трудових завдань, спричинює відсутність у них чітко вираженого інтересу до навчального матеріалу. Такі учні задовільно справляються з роботою за інструкційними та технологічними картками, часто звертаються за допомогою до вчителя.
У деяких з таких учнів спостерігається посилена увага і старанність, що сприяє оволодінню знаннями і вміннями на задовільному рівні, у інших – слабка увага до навчального матеріалу. Дуже часто серед “середніх” учнів зустрічаються учні з добре розвиненим словесно-логічним мисленням. Творча уява у таких учнів, як правило, відсутня .

.

“Середні учні"

завдання, важко запам’ятовують теоретичні відомості. Таким учням потрібен постійний контроль

і допомога вчителя, бо вони недостатньо розуміють принцип роботи і правила техніки безпеки. Більша частина таких учнів не вміють користуватися графічними матеріалами технологічною документацією, слабо контролюють свої дії. Кращого результату досягають у разі використання натуральних зразків технічних об’єктів або простої і чітко оформленої наочності.
Учні “мінімум” важко входять у нову тему і повільно включаються у пошукову ситуацію, повільніше ніж інші сприймають навчальний матеріал. Навчальний матеріал при першому поясненні такими учнями не осмислюється, тому “потрібне додаткове пояснення окремих його фрагментів або в цілому” [10. С. 38].
Для учнів цієї групи характерні швидка втомлюваність, часті відволікання від справи, уповільнена реакція, нестабільний , змінний темп роботи.

Учні “мінімум”

типологічних груп учнів. (Третій етап)
розпізнавально-відтворюючі;
конструктиво-типові
продуктивні
проблемно-раціоналізаторські.

класифікацію і впорядкування. Завдання перших трьох типів передбачають вибір з

можливих двох і більше варіантів їх розв’язків, в тому числі помилкових, одного чи кількох правильних. У завданнях на впорядкування вимагається розмістити в певній послідовності технологічні операції.
Прикладами таких дій можуть бути: пізнавання за описом, малюнком чи моделлю, макетом, зразком об’єкту праці, розрізнення, класифікація, впорядкування об’єктів праці, технічних понять і процесів, впорядкування технологічних і трудових процесів.

Розпізнавально-відтворююча підсистема

даних трудових дій та дій на застосування знань, умінь і

навичок у типових ситуаціях.
Реалізацією цієї підсистеми на заняттях може бути словесний опис, або опис за допомогою малюнка чи схеми, вивчених об’єктів, процесів, властивостей; використання в типових ситуаціях засвоєних знань, розрахунки за заданою формулою, відповіді на запитання з використанням засвоєних раніше технологічних даних без додаткового пошуку нової інформації; розв’язання типових технологічних задач і виконання типових трудових завдань, в яких необхідно використати засвоєні прикладні і практичні знання.

Конструктивно-типова підсистема

пов’язана з творчою діяльністю. Завдання цього рівня передбачають повне відтворення

школярами засвоєних теоретичних і практичних відомостей, охоплюють вирішення практичних нестандартних завдань.
Ця підсистема містить нетипові завдання, які вимагають евристичних, нестандартних дій. Ними можуть бути: доповнення схем, механізмів пристроями, які розширюють їх функції, внесення змін у конструкцію відомого учневі інструмента і придумування оригінальних технічних рішень усунення непередбачених відхилень від нормального технологічного процесу.

Продуктивна підсистема

творчої діяльності.
Дії цієї підсистеми - найвищого рівня складності. Вони охоплюють

конструювання і розробку технології виготовлення різноманітних пристроїв, інструментів, предметів широкого вжитку.
На уроках трудового навчання ця підсистема реалізується через завдання-проблеми, що передбачають залучення учнів до конструкторсько-технологічної, раціоналізаторської і винахідницької діяльності з метою створення у відомій їм галузі нових конструкцій, знаходження оригінальних технологічних рішень, способів роботи.

Проблемно-раціоналізаторська підсистема

діяльність більш складних підсистем, оскільки просування їх в навчанні зростає

за рахунок прихованих потенційних можливостей.

навчання;

- залучення учнів до колективної спільної діяльності ;

-

організація індивідуальної самостійної роботи учнів з використанням диференційованих карток-завдань.

діяльності учнів на уроці:
- колективної;

-групової

;

-індивідуальної .

діяльність на занятті вихованці різних індивідуально-типологічних груп включаються поступово.
При

такій формі роботи проводиться багаторазове пояснення нового матеріалу вихованцям всієї групи. Після кожного нового пояснення, вихованці , які засвоїли навчальний матеріал, приступають до індивідуальної самостійної роботи.

максимально незалежне набуття кожним вихованцем необхідних знань, практичних навичок та

вмінь.

навичок вихованців
-загальні та спеціальні можливості
- навчальні вміння та пізнавальні

інтереси кожного з них.

- гуманізує, оптимізує навчальний процес;
- активізує пізнавальну

діяльність учнів;

- надає можливість для розвитку творчих здібностей.